Країна міняється, але не рєзко

Був у селі…

Не люблю Бориспіль. Точніше, Бориспіль люблю (бо він мені нічого поганого ніколи не зробив), а не люблю його світлофорів… Місто непуганих світлофорів, їх інкубатор і місце "компактного проживанія"… Стоять собі в ряд і безпорядочно мигають. Як правило, красним… Стоять так густо, що я спочатку думав, що вони щось там собі продають на трасі, лампочки які чи шо… Але ж ні, так просто стоять… В общим, якщо Бориспіль проїхав, то це вже чверть путі, щитай…

За Переяславом відразу двойна сплошна і міст. По ньому їде трактор. При чому їде так, с*ка, наче його виховали черепахи-флєгматіки з синдромом плоскостопія. Я його, конєшно, минув супроти правил дорожнього руху… І конєшно, зразу за цим стояли два веселих гаїшника і манили мене полосатою палкою, – Здрасьтє, мол… (я кстаті, абсолютно серйозно думаю, що вони той трактор спеціально пускають на цьому участку туда-сюда. Взяли в колгоспі в оренду, все-одно йому зімою дєлать н*хуй, і створили, так сказать, взаімовигодне совмєсне прєдпріятіє…)

– Підполковник такий-то, – представився гаїшник і потребував права і техпаспорт…

Ніфіга сібє, думаю, цілий підполковнік, раніше сержанти стояли – видно не важно діла в отраслі…

– Що ж ви так, Віталій Михайлович? Вам же встрєчні мигали, що ми тут, – іскрєннє розстроївся за мене подполковнік… – Та не мигнула, кажу, жодна падлюка… Хоча зараз всі з включеними фарами їздять, може й мигали, ну воно не видно…

І знаєте, саме на цьому місці я зрозумів, що наша країна таки помінялася… По чому зрозумів? – По собі… Якщо раніше, років шість тому, я міг би, теоретично, сказать підполковніку, що я вообше-то, товариш підполковнік, народний депутат… А він мені міг би теоретично відповісти: "Ізвіняюсь, лихий мене попутав, більше такого не повториться, щасливої дороги, Віталій Михайлович!"… То зараз в мене навіть такої мислі в голові не виникло… Бо зараз любий гаїшник в такому случаї може відповісти: "а, так ти ще й депутат, с*ка"…

В общим, країна міняється, але не рєзко… Бо наступної миті, товариш підполковнік сказав мені: "Ідіть сюди, я вам шось розкажу" – і поманив в ліс… Я вийшов, бо думав, що він мені розкаже про якісь давні легенди чи традиції, пов’язані з славною Переяславщиною, чи, може, даже представить вдруг утєрянний переяславський договор 1654 года… В общим, заінтригував мене підполковник…

– Дайте трохи на бензін, гривень сто, – сказав підполковник… Опустив очі додолу і пойорзав ножкою об асфальт… Видно, що йому було трохи ніяково, але бензін був явно на ісході…

Я дав йому сто гривень…

– Ви так, даєте, що ми з вами ввечері обоє будемо на ютубі, – сказав підполковник і одвернувся ліцом від дороги, по якій їхали машини… Скромний… Потім сказав: "Спасіба", підійшов до своєї машини і поправив національний прапор. Патріот!

Потім щось згадав, повернувся і чесно предупредив: ви ще кілометра два сильно не їдьте, бо там мої бойци стоять, ще один пост… Дочернєє прєдпріятіє, так сказать…

Ну і хочу задать вам, пані і панове, риторичне запитання: Правильно я йому дав сто гривень? Законно? – Ні, не правильно, і не законно: я в курсі…

Однако ж! По-перше, не міг же я кинуть напризволяще посеред холодного осіннього лісу цілий український наряд ГАІ, та ще й без бензіну… А по-друге, – коли на Переяславському КП іншим разом мене оформляли за превишеніє через протокол, то я провів на цьому романтичному пєрєкрьостку півгодини часу. І отримав квитанцію на 300 гривень, яку ще треба десь їхать платить… – "А вас скоро ліквідірують!" сказав я нудному гаїшнику, який оформляв протокол, на прощання, щоб йому насолить… – "ГАІ ліквідірують… Ми – останемся", – уточнив гаїшник і заржав…

Такоє…

Біля села Піщаного, на в’їзді, в Золотоніському районі Черкаської області на постаменті стоїть танк. Т-34. Пам’ять про Другу світову і визволення України від фашистів. Раніше на ньому був написаний номер "239", що викликало некомфортні асоціації з комуняцькою більшістю в українському парламенті початку 90-х років минулого століття. Зараз на зеленом танку білою фарбою написано: "НА КРЕМЛЬ!"

Що ж, Путін свого таки добився. Якщо раніше Подніпров’я було доволі таки індиферентним в плані політичних уподобань, вже не кажучи про геополітичні, то сьогодні кожне село Черкащини, Полтавщини, Київщини тощо – компактний згуртований центр антикацапщини. Антикацапщини свідомої, впертої і стійкої… Народжується справжня нація. Подніпров’я сьогодні в плані патріотизму – це Стрий і Львів десятирічної давності… (Ви, Владімір Владімірович, дурак і долб**об, ну всьо-равно, спасіба вам за це)…

Коли повертався назад, на самому в’їзді в Київ пішов сніг… Перший справжній сніг. Зима прийшла в Україну… Зима тривоги нашої (Стейнбек)…

І все ж, я знаю, що все буде добре! Клянусь! З зимою, Вас, френди! Хай щастить…

0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Повідомте про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Стали свідком новини? Тисніть тут
booked.net