Є в Маріуполі життєва історія про крокодила Годзі, якого працівник цирку водив по пляжу і тварина втекла в море. Згодом, через кілька місяців, крокодила піймали рятівники. Забрали в приміщення і через добу він помер. Ця невесела історія стала приводом до дискусії на тему "Не лий крокодилячі сльози, греби! Як перемкнутися з пошуку проблем на створення можливостей". Євген Глібовицький, експерт з довготривалих стратегій, журналіст і політолог, модерував зустріч з місцевими журналістами, громадськими активістами і небайдужими містянами. Далі – Глібовицький наводить аргументи, чому східний регіон – перспективний.
"Я здобував освіту в різних країнах світу (Україна, США, Польща, Киргистан), тому мав можливість спостерігати та порівнювати в різний період часу різні середовища. Згодом очевидно ставало, що або ми переглядаємо своє ставлення до регіону, дивимося на регіон по-новому, або не дамо собі ради. Кожен з вас стикався в житті з тим, хто перебував у кризовому стані. Людина розуміє, що певний час можна "тянути" на співчутті. То де ж ця точка, коли беремо себе в руки і починаємо щось робити? Якщо не починати щось робити, нічого не відбудеться.
Якщо дивитися на регіон як на проблему,максимум, що ми можемо зробити – зменшити відчуття проблеми. Давайте подивимося на регіон як на можливість. Що тут є такого, що становить цінність для Європейського союзу? Що може бути такого, що приверне увагу? Велике значення має те, з якими підходимо інструментами. Давайте пригадаємо. Донецький регіон найбільш репресований з усіх областей УРСР. Страждання, біль, які пережили люди, відповідно, вони мріють про мир і добробут, які дають ЄС. Коли дивишся на ринок праці, то зарплата, яку отримує поляк і українець (коли враховувати переїзд і невлаштованість житла) – різниця в цифрах не є великою, але великою є різниця в якості життя. Там ти впевнений, що захищений від поганих випадків. Тут не знаєш, що буде через певний час.
Яким має стати регіон, щоб бути ультра цікавим? Я можу запропонувати варіант, який уможливиться. Коли дивимося на сучасні Маріуполь, Сєвєродонецьк, Краматорськ, ми спостерігаємо велику кількість випадків ламання радянських традицій. Людям доводиться змінювати спосіб життя, ставати більш енергоощадними, брати більше відповідальності на себе. Пересічний мешканець регіону почав їздити набагато більше, ніж 5 років тому. Ніколи Україна не була настільки інтегрована в регіон, ніколи регіон не був настільки інтегрований в Україну, як нині. Це видно за переміщенням сімок, розрахунку по заправкам, купівлі квитків. Тут за останні роки виникла така трансформація, про яку Казахстану, Росії, Білорусі не має перспективи взагалі думати.
Донецький регіон –найбільш совєтизований в усьому Радянському Союзі. Мінімальну роль відігравав національний елемент, максимальну – мав радянський вплив. Не унікальна історія. Такий вигляд має значна частина Білорусі, Росії та інших країн. Якщо дивитися на перехід від радянської спадщини, то Донбас – перший. Дуже легко робити такий перехід у Львові, коли інші культурні умови. Але, коли ти далеко від інших культурних прикладів, то ти сам стаєш прикладом. Сьогодні Донбас проходить через фантастичну зміну, яка ламає уявлення в середині сотень тисяч людей. Східний світ дуже крихкий. Стабільність в Білорусі до першого інфаркту, стабільність в Росії – до першого розколу в елітах. Використовуючи свої знання, ми повинні розуміти, яким чином ми з проблемної зони можемо стати зоною перетворення, і для цього потрібно запропонувати певні рішення. Це досить важливо, щоб сісти за стіл переговорів з Європейським Союзом не у ролі прохача, а прийти і сказати: чекайте, чекайте, нам здається, що ми розуміємо, трохи більше, ніж будь-хто. Ми зможемо допомогти. Якщо ми рухаємося в цей сценарій, нам треба перепакувати весь свій досвід. Це означає, що тепер ми маємо дивитися на весь свій досвід не як досвід страждання, болю і невизначеності, а як на досвід підприємницький. Ми пробуємо різні варіанти, щось працює, щось ні, робимо це, поки не запрацює. В усьому зберігаємо цікавість. Чому люди, яким 20 років тому пропонували гроші на бізнес, не починали своєї справи, а тепер пішли і зробили. Є люди, які пройшли через пекло, розібрали себе по частинах і зібрали заново, щоб стати успішними. Ми не повернемо на Схід тих, хто виїхав 5 років тому, в них скільки болю і страждань, вони не будуть повертатися в травму. Ставив запитання на Асоціації підприємців у Західній Україні, хто з бізнесменів має ділові інтереси в Маріуполі, Краматорську, Сєвєродонецьку – нема інтересу, бо регіон не розглядають як нову можливість.
Виникає запитання: чи ми можемо уявити себе не проблемою, а рішенням. І тоді, як ми маємо перебудувати світ навколо себе, щоб у того крокодила був шанс вижити, не з'ївши нікого по дорозі. Бо стати ресурсом теж погано, коли ми стаємо ресурсом, наші інтереси ніхто не враховує. Відповідно постають запитання: чи ми можемо переглянути себе, яку ми створюємо цінність, що ми можемо зробити, щоб кращі таланти захотіли приїхати на Донбас?
Нам не треба, щоб 100% людей хотіли змін. Головне, щоб залишалися можливості, для тих, хто хоче ці можливості. Питання для тих, хто в регіоні, це питання трансформації: якою буде домовленість між тими, хто прагне змін і хто їх не хоче, як вони мають домовитися? Є так званий договір відкупу, коли група, яка проти змін, отримує щось від групи в замін на не блокування. Наприклад, в Литві в ОСББ, якщо люди отримують субсидію, вони не мають права голосу при вирішенні питання енергозбереження чи утеплення будинку.
Тут, на Донбасі, система відносин між різними групами лише починає формуватися. Була якась динаміка до 2014 року. Нині – інша картина стосунків. Кожен своїми діями формує швидкість і сталість змін".
Далі буде…
