Село Деньги,що на Золотоніщині,розташоване на річці Кропивна,яка поруч з цим селом утворює мальовничу заплаву. Саме її вподобали для гніздувань лебеді. Я давненько вже хотів тут побувати з ціллю пофотографувати цих красенів,але кожної весни якісь нагальні справи заважали здійснити задумане. Вчора таки вибрався туди. Забігаючи наперед скажу, що особливого вдалого полювання не вийшло, але все ж я нітрохи не жалкую,що тут побував. Місцина тут просто унікальна. Диву даюсь,чому я не потрапив сюди раніше.
Дорога до заплави від в'їзду в село пролягає вздовж залізничного насипу. Насип цей споруджено під час другої світової війни німецькою окупаційною адміністрацією (руками місцевих селян,звісно). Через села лівобережжної Черкащини ніколи не проходила залізниця ні до того,ні після. Про ціль будівництва можна лише здогадуватись, але знаючи практицизм і дальновидність німців, можна бути впевненим,що користь від того будівництва був би однозначно. Цікаво, що ні царська російська влада,ні радянська не придавали цій гілці залізниці ніякого значення. Ба,навіть майже готову після війни не використали. Чи не з ідеологічних міркувань?
Але повернімося до наших лебедів. Як виявилось,всі нормальні фотографи приїздять фотографувати лебедів зрання,ще затемно. Деякі навіть займають позиції з вечора. Я ж прилиндав до водойми щось біля 10.00 дня.
Не можна сказати,щоб цей факт якось вплинув на результати полювання,але в цей час на водоймі вже було декілька човнів з фотомисливцями. Варто додати,що самих лише човнів було чи не більше за лебедів. Самі ж лебеді,в кількості менше десятка згуртувалися біля протилежного берега заплави. Підпливти поближче вони бажання не виявляли,а "дотягтися" до них не дозволяв куценький,ще радянський, фікс-телевик з фокусною відстанню всього 135 мм. До того ж цей,загалом хороший (для свого часу) об'єктив,на дух не переносить контрове світло,в якому доводилося знімати в цей час. Не рятувала навіть глибока бленда. Тож, для годиться побігавши з фотиком навколо води в пошуках інших ракурсів і не знайшовши їх,змушений був сховати телевика до сумки. Чогось подібного я підсвідомо чекав, тому другим варіантом проведення часу було фотографування пейзажів та квітів.
Поки я знімав,а насправді більше милувався шикарними пейзажами, лебеді, яким, очевидно, набридло тісне спілкування з фотографами-човнярами, різко здійнялися в повітря. Я вже був готовий помахати їм рукою,як вони, зробивши коло над дальньою частиною водойми… взяли напрямок в мій бік! Як я за лічені секунди змінив пейзажний об'єктив на забракований телевик, як я швидко перевів камеру в інший режим і задав їй абсолютно інші налаштування – досі пояснити не можу. Звісно, щось взівав. Але кілька знімків таки зробити вдалося. Виручив той таки фікс-телевик,який можна "вткнути" в безкінечність і знімати,не побоюючись,що промажеш з фокусуванням. Що ж, інколи буває, що й везе 🙂 Як би там не було, ці дві світлини зробили мені настрій на цілий день!
Лебеді перелетіли залізничний насип,на якому я стояв і опустилися на Кропивну вище по її течії. Саме там,між високими очеретами, знаходяться їхні гнізда, саме там вони висиджують своїх "гидких каченят", періодично випливаючи похарчуватися. Лише піднявшись на високу гору зміг побачити звідти лебедів.
Після відвідин цієї напрочуд красивої місцевості виникло бажання побувати тут ще. Але календарно трохи раніше,коли ще птахи ще не розсілися по гніздах і в великій кількості знаходяться на водоймі. І,звісно,озброївшись дещо кращою оптикою.
Джерело:Livejournal/mandrivnic
