Звичайний буденний ранок у приміській маршрутці Черкаського району. Їду на зустріч з нашими вояками. Ситуація вимагає бути у військовій формі.
На черговій зупинці у салон зайшли дві мами і трійко дітей 4-5 років (2 хлопчики і дівчинка). Сідають поруч зі мною.
Дві хвилини мовчанки пройшли під прицільним обстрілом дитячих оченят. Всміхаюсь та очікую… Нарешті…
– Тьотю – солдат, а війна скоро закінчиться? – запитав найсміливіший малюк.
– Скоро, хлопчику, – відповідаю я.
– Так хочеться салют запустить на свій День народження, але дорослі забороняють… Мені в березні аж 5 років повинно виповниться! Ми щороку на моє свято салют запускали… Я вже давно загадав подарунок – щоб війна скоріше скінчилася! – продовжує розмову мій сусід.
– А як тебе звати? Куди направляєтесь?
– Я – Богдан, а це Олексій і Софійка. Ми в дитсадок їдемо. А вас як звати?
– Валентина. Будемо знайомі.)))
– Тьотю Валентино, а хто перемагає? Росія чи Україна?
– Добро, діти, перемагає…
– О! Так добро – це ми! Значить Україна перемагає! Ура!!!
– Так, діти… – кажу, а сама ледь стримую сльози (пам’ятаю, що солдати не плачуть – принаймні при дітях)…
– А ми всі разом допомагаємо нашій армії бити ворога – тут воюємо! – вступає в діалог до цього моменту тихий і мовчазний Олексій.
– А де ж ваша зброя, вояки?))) – вже з усмішкою запитую я.
– Ми завжди говоримо українською !!! – гордо відповіло тріо дзвінких дитячих голосів.
– А ким мрієте стати, друзі? – допитуюся у нашого Майбутнього.
– Космонавтом! Буду високо-високо літати в ракеті і захищати всю Землю! – з гордістю вигукнув Богдан.
– А я буду найголовнішим поліцейським! Щоб людям було не страшно жити, – випалив Олексій.
– А я хочу бути мамою! – трішечки зніяковіло промовила Софійка.
– Так і буде, діти! – сказала я і з повагою та абсолютною вірою в те, що їхні мрії обов’язково здійсняться потиснула кожному руку.
Малеча та їхні мами вийшли, поспішаючи на сніданок у дитячий садок. А я поїхала далі щаслива і натхненна від вранішньої зустрічі з нашим Майбутнім.
Сьогодні вже кілька разів переповідала цю історію воякам та тим, хто збирається їм на підмогу.
Без слів… Солдати не плачуть, принаймні при дітях…
Вони мужні і сильні. В них вірить наше Майбутнє.
Слава Україні!
