Якщо хтось думає, що на Донбасі усе заспокоїлося, той дуже помиляється. Війна триває, причому дуже інтенсивно, є вбиті та поранені. І побутових проблем у бійців не менше, ніж два роки тому. Особливо якщо перебувають на передовій. Бо військові частини мають забезпечення, туди з гостинцями приїздять волонтери. Але ж є і лінія фронту, яку офіційно прийнято називати менш загрозливим визначенням "лінія розмежування" чи "сіра зона". Проте суті це не змінює. Тут ми, а там вороги. І звідти щодня ведуться мінометні та артилерійські обстріли, у тім числі і з заборонених видів озброєння. До спини російським військам усі ті мирні домовленості! Вони прийшли до нас з війною і не зупиняться, доки не захлинуться у власній крові.
Про реальний стан справ на фронті найкраще знають хлопці, які нещодавно демобілізувалися із зони проведення АТО. Наприклад, городищанин Роман Сенецький пройшов такі гарячі точки, як Дебальцеве і Станиця Луганська. Нині підтримує постійний зв'язок зі своїми бойовими побратимами із 128-ї бригади механізованого полку. Хлопці розповіли, що зараз їх перекинули під самісінький Донецький аеропорт. Раніше він носив ім’я композитора Шостаковича, але тепер там звучить зовсім інша "музика". Бійці, які мужньо тримають цей передовий рубіж, чесно зізнаються, що гостро потребують всього, бо не мають нічого.
У короткий час була зібраний гуманітарний вантаж для бійців. Найперше, зібрали харчі, щоб елементарно нагодувати хлопців. Як завжди, величезну допомогу надав депутат обласної ради Олександр Лупашко. Він дав гроші, виділив порося, щоб мужики на передовій могли нормального м’яса з’їсти. Всебічно посприяла районна спілка воїнів АТО, яку очолює Вадим Черненко. Важливу допомогу надали приватні підприємці та небайдужі громадяни: Ігор Почтар, Віталій Артеменко, Микола Малишко, Володимир Коваль, Станіслав Милаш, Олег Новохатько, Сергій Гудзь, Андрій Марченко, Олег Нездолій, Олександр Курінний, Олександр Шевченко. Адже потрібно було підготувати і заправити транспорт. Щоб поїхати на Донбас і благополучно повернутися назад, потрібен був надійний транспорт. І свій джип для цього надав Євген Симука. Завантажили в машину 100 банок тушонки та інші продукти.
Вантаж особисто відвіз Роман Сенецький. Його бойові побратими нині перебувають за кількасот метрів від Донецького аеропорту. Це вже така передова, що передовішої небуває. І від Городища туди якихось 650 км. Тобто від реальної війни з усіма її жахіттями нас відділяють якихось 7 годин руху прямою автотрасою! Це страшно усвідомити, але допоки ми вовтузимося з нікчемними проблемами, справжня війна у нас під вухом!
Бійці дуже зраділи гостинцям. Продукти розхватали так швидко, що навіть не встигли сфотографуватися біля коробок з передачею. Хлопці неймовірно скучили за домашньою їжею. Їхня служба проходить у дуже складних умовах. Адже усі існуючі економічні та політичні проблеми особливо гостро і болісно проявилися на війні. Там неможливо щось замаскувати, там усе до жаху справжнє. Чи не єдиним прилистком для бійців є залізобетонний міст, який став їхнім дахом над головою, закриває і від негоди, і від ворожого вогню. Місце своєї дислокації вони так і назвали – Республіка Міст. Усе, що називається українською державою, для них сьогодні зосередилося у цьому покоцаному осколками містку. І вони його захищають ціною власної безпеки. Адже за ним – їхні домівки, родини, друзі… А також городищани, які зібрали і привезли їм таку необхідну допомогу. Хлопці висловлюють усім свою безмежну вдячність! Відчувати, що у великій країні є люди, які про них подбали, для яких їхня доля зовсім небайдужа, є великою моральною підтримкою. Тут служать справжні солдати, справжні бойові офіцери. Допомогти таким людям справа честі кожного з нас!
