Цей тиждень я провів у Любліні, польському місті, розташованому неподалік Українського кордону. Якщо до середини 00-вих місто асоціювалось у пересічних поляків з "провінцією" і все ніяк не могло вийти з тіні Варшави, то за останні десять років все змінилось. Сьогодні це самодостатнє, спроможне місто, що змогло самоідентифікуватися в сучасних умовах і знайти своє місце у житті Польщі. Насамперед за рахунок потужних культурних проектів.
В останні роки тут проходить низка заходів та івентів, на які з'їжджаються десятки тисяч туристів і не лише з Польщі. Саме таким чином місто відкрилось для країни і світу. І особливо неприємно бути тут, бачити цю потужну історію успіху, чути про неї на всіх зустрічах і паралельно спостерігати, як в Черкасах владці "забувають" про власні обіцянки підтримувати локальні культурні ініціативи не лише добрим словом. Можна скільки завгодно купувати китайських іграшок для новонароджених чи ремонтувати тротуари, та сучасне місто, в якому хочеться жити − це трохи не те. Тому ще раз звертаюсь до Анатолія Бондаренка з проханням виконати свою обіцянку і віднайти можливість вберегти в місті те, що може нас ідентифікувати серед інших.
Друзі, якщо для вас також важливе збереження в місті культурних ініціатив, то не полініться і замовте за них трохи слова у себе на сторінці чи на сторінці Анатолія Васильовича. Очільники міста як один обіцяли переглянути правила проведення громадського бюджету таким чином аби у культурних заходів був шанс на підтримку та в результаті ми таки купуємо дитячий апарат штучного дихання коштом громбюджету, в той час, як, скажімо, на зупинки транспорту від самі знаєте кого, знову у ПСЕРі 1.5 млн… Дикість!
Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.
