На празники нами керує колективне несвідоме. Гени, сива глибина віків і оте, неназване, – вічне, прадавнє, темне… Тоді чоловік і сам собі не хазяін.
Бувало, вийдеш надвір, курям дать зерна… А далі – як в тумані…
Сидиш у сусідів, п‘єш горілку, ковбасу їсиш…
Добрий вечір, щедрий вечір!
Тут, нічого вже не зробиш. Ніхто в тому не винуватий…
Дід Андрій казав: не я пішов, Воно мене пішло! А до Воно які в кого можуть бути претензії? – Ніяких! Бо це – безглуздо! Воно – давніше за нас, сильніше за нас, і мудріше, ніж ми!