Наприкінці минулого тижня проїхалися з колегою професором Віталієм Масненком до Білорусі задля участі у міжнародному круглому столі "1918 год: Беларусь и народы Центрально-Восточной Европы в геополитическом контексте эпохи (проблема возрождения государственности: планы и реалии)".
Певна річ, залишився при нових враженнях і про країну, і про рівень наукових досліджень у контексті заявленої організаторами теми.
Місто Гродно істотно більше за Черкаси (400 тис.). До 20% частки його населення – католики (білоруси, поляки та інші нації цієї конфесії). Місто ошатне і зручне в користуванні. Білоруси тут, як власне у Мінську та інших містах країни, постійно чимось зайняті. Надто це помітно стало поряд із місцем проведення нашого заходу, де ремонтують і дорогу, й одразу декілька пам'яток історії (зокрема старий замок Гродна).
На загал Білорусь, звісно, не відмовилася від радянського символізму під час віншування ювілеїв конкретних історичних подій, спорудження чи підтримки пам'ятників, пере/найменування вулиць. Вулиця Маркса, Ленінський район… Стилізовані автомати із газованою водичкою, напевно, теж стоять в якості символу радянської ностальгії чи то пак специфічної гордості. Проте, нерідко з-поміж різних пам'яток, присвячених "перемогам червоної армії", комуністичним "будовам століття" зустрічаєш і пильну увагу до об'єктів, давніших за ХХ століття. Так, на відстані якогось кілометра від старого замку литовської доби реконструюють і пошкоджену церкву, збудовану у ХІІ столітті. Водночас стосовно історії останніх ста років майже непомітним залишається національний дискурс: причому, як білоруський, так і польський, єврейський та інші. Хоча потрібно зауважити, що пам'ятний знак на вшанування жертв Гродненського єврейського гето у місті встановлено в межах колишніх єврейських кварталів. Цікаво, що на другому кінці цієї ж будівлі знаходиться консульство України в Гродно.
На самому круглому столі виступали польські, білоруські та українські історики з Бидгоща, Білостока, Гродна і Бреста, ми з Черкас. І хоча головною метою заходу було обговорення БНР (Білоруської Народної Республіки, котра проіснувала лише декілька місяців 1918 року), науковці здійснювали екскурси і в різні історичні періоди "до і після", і в різні країни, котрі були причетні до революційних процесів сторічної давнини. Зачіпали історію не тільки Білорусі, а й Польщі, Німеччини, України, Австрії і навіть США. Обговорили не тільки історичний фактаж, а й головно-вузлові питання історіографії та сучасної політики пам'яті в Білорусі, Україні, Росії, Польщі. Актуалізували проблему змісту підручників для шкіл та закладів вищої освіти. Особисто я наголошував на пропагандистському тискові з боку Росії на українські та більшою мірою білоруські підручники. Професор Масненко запропонував розібратися з пантеоном національних героїв часів Української революції 1917-1921 рр. та БНР 1918 року.
В цілому потрібно зауважити, що десятилітня співпраця з Гуманітарним центром досліджень Східної Європи (професором Дмитром Карєвим) є вельми плідною. І хоча 6 збірників статей та документів, виданих у попередні роки свідчать, як на мене, про різність історії і різне бачення історії, – але є також і спільне бачення деяких речей. Як-то, шкідливості підміни просвітництва пропагандою, агресивної культурної експансії політичних режимів у межах країни і стосовно інших держав, фінансування освіти і науки тощо.
А ще в Білорусі небезуспішно почали вирощувати кавуни й поглядають у бік інших здавалося б екзотичних для своєї країни культур та живності.
Одним словом, приємна країна з тихою ходою.
