Будинок культури села Водяне, Шполянського району. Тут людно і гамірно. Саме тут голова Черкаської обласної адміністрації зібрав чи не всіх сільських голів області. У центрі уваги – Петро Юхимович Пізняхівський. Ось вже 24 роки він незмінно головує у селі Великий Хутір, Драбівського району. Цьогоріч, очолювану ним сільську раду, визнали кращою в області.
За таким визнанням – роки плідної та копіткої праці. Добре ім’я своєї малої батьківщини – це справа рук не одного покоління великохутірчан. А історію село має дуже давню. Про це свідчать численні археологічні знахідки на його території.
А перша письмова згадка про Великій Хутір датується 1780 роком. Тоді за наказом Російської імперії проводили опис всіх малоросійських поселень. Згідно записів у церковно-приходських книгах тоді кількість населення складала зо три тисячі. Розташоване на березі річки містечко стрімко розвивалося, бо було зручним для проживання.
У своєму життєписі Великий Хутір мав кілька визначних етапів розвитку. Перший датується повоєнними роками. Саме наприкінці 40-х у селі з’явилося чимало нових вулиць. Наступний – у середині 60-их. Та найкраще місцеві пам’ятають 70-ті, коли колгосп «Росія» був міліонером. Тоді у селі з’явився газ і центральне водопостачання. Далі із розпадом Союзу у Великій Хутір, як і на всю Україну прийшов занепад. Відроджувати колишню славу взялися всієїю громадою. Сільським головою обрали Петра Пізняхівського. На цій посаді він із 88-ого року. Довіру односельців Петро Юхимович виправдовує щодня. Тому сьогодні Великий Хутір важко назвати занепадаючим селом, навпаки воно стоїть на шляху стабільного розвитку. У минулому році кількість його жителів збільшили 26 немовлят.
Найбільше сільська влада опікується соціальною сферою. Залучає до цього і підприємців, які працюють на території сільської ради. Цьогоріч, наприклад, три провідних агропідприємства склалися по 32 тисячі. На загальну суму 96 тисяч капітально відремонтували основну сільську дорогу, протяжність якої 12 кілометрів.
Пріоритетом і для сільської влади, і для підприємців є соціальна сфера. Зокрема, освітні заклади. Спільними зусиллями вони дбають про найкращі умови для найменших жителів Великого Хутора. Дитячий садочок «Сонечко» на баланс сільської ради перейшов 10 років тому.
Маючи таке надійне плече підтримки, у свою справу вкладають душу і вихователі. Дітей вони навчають кращому, що вміють самі. Велику увагу приділяють розвитку творчих здібностей.
Сільська влада і підприємці об’єднують зусилля і у відбудові школи. Вона є гордістю села. Її звели у 70-х роках минулого століття за проектом видатного вчителя Олександра Дорошенка. Його місцеві називають людиною-легендою, шанують та поважають за все зроблене для села. Сьогодні його справу продовжують 28 освітян, більшість із яких є вчителями вищої категорії. Для дітей тут створюють всі умови. У школі функціонує і комп’ютерний зал, і спортивний, а також багатофункціональний спортивний майданчик на відкритому повітрі. Проте, нині, поки школярі відпочивають на літніх канікулах, освітній заклад чепурять до нового навчального року.
Крім того, райвідділ освіти виділив кошти на реалізацію обласної програми «Шкільний автобус». Адже протяжність села – 12 км і дітям було вкрай важко діставатися до навчального закладу. Тепер такої проблеми ні у школярів, ні у вихованців садочку немає.
Діє для учнів на території села і дві бібліотеки. В одній із них, у більшій, також нещодавно провели ремонт. Замінили вікна, відремонтували стелю, яка вже відслужила свій вік. Словом, подарували приміщенню нове життя. Все – для юних відвідувачів.
Поруч із бібліотекою розташований і музей історії села. Його засновником став вже згадуваний вище Олександр Дорошенко. Відпрацювавши 15 років директором місцевої школи, він вийшов на пенсію. Але байдикувати часу не було. Решту життя відомий великохутірчанин віддав створенню та упорядкуванню музею. Після його смерті все тут занепало, двічі музей грабували. Та нині за нього взялася сільська влада. Тут тривають ремонтні роботи, а наглядати за історичною скарбницею доручили учениці Дорошенка, а нині вчителю місцевої школи Надії Колотило.
Бібліотечно-музейний комплекс розташований у будинку культури. Його, до слова, нині також приводять до ладу. Роботи ведуться і ззовні, і в середині. Зокрема, полагодити вирішили електропроводку. За сорок років, говорить сільський голова, вона вже зовсім прийшла у несправність.
Дбають у Великому Хуторі не лише про дозвілля молоді. У селі діє будинок ветеранів. Тут людей вже дуже поважного віку доглядають, як рідних.
Посильну допомогу будинку ветеранів надає і сільська рада. Нині коштом місцевого бюджету тут також проводять ремонт. Всередині кипить робота.
За небайдужість владі і меценатам вдячні і працівники, і жителі будинку ветеранів.
Добробут селян – головна турбота у роботі сільської ради. Тому у допомозі місцевій лікарні владці ніколи не відмовляють. Кілька років тому до медичного закладу нарешті підвели газопровід та зробили необхідний ремонт. Вирішили і головну для лікарів проблему – транспортну. Про те, як їздити на виклик на велосипеді за будь-якої погоди, нині лікарі тільки згадують.
У великій шані серед місцевих духовний осередок Великого Хутора – Петро-Павлівська церква. Це найстаріша архітектурна пам’ятка села. Її заснували ще у другій половині 18 століття. Раніше, розповідають краєзнавці, на території населеного пункту було два православні храми, один з яких був знищений у 30-х роках минулого століття. Інший дивом уцілів в часи атеїстичної навали і зберігся до нашого часу. Свою святиню великохурчани оберігають та пишаються нею, бо живуть із Богом у серці. На знак цього небайдужі меценати навіть звели хрест при в’їзді у село.
Із божою допомогою, говорить Віктор Омелюх, і працюється краще. Очолюване ним приватне підприємство «Росток» вже 10 років працює на землях Великохутрської сільської ради. Під обробітком має більше півтори тисячі гектарів ріллі. Сучасні технології, якісний посівний матеріал, перевірені засоби захисту рослин – все це у комплексі дозволяє збирати гарний урожай. винятком не став і цьогорічний.
Приватне підприємство «Росток» тісно співпрацює із сільською радою. На сьогодні, говорить його директор, соціальну угоду виконало на 80 %.
Не менш активно співпрацю із сільською радою веде й інше підприємство – СТОВ «Агрофірма «Великий Хутір». Цього року, говорить його директор Володимир Шинкаренко, на розвиток соціальної сфери села агрофірма виділила більше 90 тисяч гривень.
Очолювана Володимиром Шинкаренком агрофірма – одне із успішніших місцевих підприємств. Його працівники вже також завершили цьогорічний збір урожаю. Нині займаються підготовкою до його зберігання. На току кипить робота.
Та не лише працею живуть великохутрічани. Для багатьох справою для душі тут є спів. Ідейним натхненником творчих селян є заслужений працівник культури Михайло Коваль. Живе чоловік ось тут, розважаючи повсякчас сусідів українськими піснями. У руках майстра оживають струни бандури.
Підкорив Михайло Дмитрович не лише музичну науку. Він вправно плете із соломи, а також займається ткацтвом. Говорить численні таланти – то подарунок Божий. А незмінним джерелом натхнення майстра є його мала батьківщина. Тут, говорить, народився і своїми талантами дивуватиме односельців до скону.
А ще Михайло Коваль – художній керівник хору та всіх самодіяльних колективів села. Він продумує і репертуар. Сьогодні він нараховує понад сотню пісень. І не лише народних, а й авторських. Так, зокрема, гімн Великому Хутору Михайло Дмитрович склав сам.
Хор згуртовує селян вже 35 років. Є серед його учасників, які тут чи не з перших днів створення колективу.
Слава про Великохутірський колектив давно вже розлетілися по всьому району, та й області. А цьогоріч учасники хору вирішили поборотися і за всенародне визнання.
Так із душевною піснею та у праці минають будні у Великому Хуторі. Саме невтомні руки сільських трударів та турбота влади і меценатів з роками принесла визначні успіхи та високе визнання. Не даремно саме Великохутірську сільську раду цьогоріч визнали найкращою серед решти у цілій області.
