49-річний Олег Собченко, оператор аеророзвідки 72-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, загинув 24 січня в бою у Вугледарі. Мощун, Лисичанськ, Бахмут – лише деякі найгарячіші точки на карті бойових дій, які Собченко з Корсуня пройшов після початку повномасштабного вторгнення росіян. Про невідомий подвиг черкащанина, який врятував Київ, розповідає сайт Новинарня
Майданівець, під час подій Революції Гідності взимку 2014 року в Черкасах був жорстоко побитий “Беркутом”. Багато років безкорисно працював над встановленням меморіалів та відновленням могил старшин і козаків Армії УНР. Боровся за збереження річки Рось. Активно боровся з колаборантами та бандитами, намагався притягнути до відповідальності вбивць корсунського журналіста Василя Сергієнка. Із 2014-го воював у полку “Азов”, був снайпером. Нагороджений орденом “За мужність” двох ступенів.
Після загибелі аеророзвідника на Донеччині ЗМІ й користувачі соцмереж пригадують багато чеснот Олега та подробиць його шляху. Але мало хто знає, який подвиг здійснив старший солдат Собченко в березні під Києвом. Він спинив російську атаку на підступі до дамби річки Ірпінь, і відстояна ним водна перешкода не пропустила російську орду до столиці.
Реальна історія, яка стане легендою для майбутніх поколінь і палким свідченням – один у полі таки воїн. Про неї в інтерв’ю “Новинарні” розповів побратим Олега Ігор Луценко, також аеророзвідник 72 омбр ім. Чорних Запорожців, колишній журналіст і народний депутат.
“Імпровізації” в бою за дамбу під Козаровичами
Росіяни намагалися пройти до Києва через прилеглі міста – Бучу, Ірпінь, Гостомель. Та до них швидко дійшло: треба шукати ще якісь шляхи. Усі вони так чи інакше перетинали невелику річку Ірпінь, яка вочевидь не видавалася окупантам серйозною перепоною. Тому через річку перекидали кілька мостів і гребель, а в деяких місцях її можна було просто переїхати на броні, якби сприяла погода. Основний такий прорив русня планувала в районі села Мощун Бучанського району, що на північ від столичної Пущі-Водиці. Збиралися швидко заскочити до Києва, займатися репресіями і змінити владу.
Однак 155-та бригада морської піхоти ЗС РФ із Владивостока так і не змогла пройти Мощун. Головний напрямок прориву московитів на Київ зазнав поразки.
Та як так сталося, що росіяни не змогли подолати малопомітну річку Ірпінь? Вочевидь, вони навіть не планували, що доведеться воювати по цій водоймі. А був створений колосальний водний рубіж перед військами, які наступали з боку Гостомеля.
Щоб Київське море почало вливатися в річку Ірпінь і роздуло її до “амазонських” розмірів, знадобилося підірвати дамбу.
Але це сталося не з першого разу. Росіяни намагалися взяти її боєм декілька разів.
У проміжку між першим та другим підривом близько 20 російських десантників йшли штурмом на позиції взводу ЗСУ, котрий стояв на цій дамбі.
1 березня Олег Собченко та Ігор Луценко прибули в район села Козаровичі, що на березі Київського моря, для проведення аеророзвідки на позиції біля дамби.
Важливий напрямок тоді обороняло… лише семеро вояків. Із них двоє сиділи в секреті за кількасот метрів від головної позиції, по інший бік дамби.
Піднявши дрон у повітря, Олег з Ігорем побачили групу військових із 15 осіб. Супроводжували дроном, бо не мали певності – свої чи чужі. Позаяк українські оборонці іноді заходили на ту сторону, можливо, це поверталися наші.
Однак це виявилися окупанти.
Старшина взводу ЗСУ героїчно загинув, коли побіг попереджати побратимів про наближення ворога.
Наших оборонців біля трансформаторної будки росіяни закидали гранатами. Чоловіків врятувало те, що трансформатори залізні – крізь них ці уламки не пройшли. Обоє вціліли.
В таких умовах командування стрілецьким боєм взяв на себе старший солдат Олег Собченко. І ветеранові вдалося відбити атаку елітних солдатів ворожої армії тими засобами, які були наявні в той момент.
Наші відкрили з флангів загороджувальний вогонь, щоб не зачепити своїх. Собченко бігав між флангами з “калашем” та снайперською гвинтівкою — намагався показати ворогу, що наших більше, ніж є насправді.
Завдяки квадрокоптеру, який висів над полем бою, бійці 72 омбр розуміли, де знаходяться дві групи ворожої піхоти.
Собченко наказав механіку-водієві БМП виїхати вперед і відкрити вогонь. Але той не міг – бронемашина не заводилася, лише стріляла. Зрештою відкрили вогонь по бетонних стовпах над групою піхоти русні – це теж була імпровізація Собченка. Шматки бетону розліталися й лупили ворогів не гірше від осколків.
Росіяни під обстрілом втекли за майданчик у ярок. Незабаром по них приїхали два російські БМП, і далекосхідні морпіхи забралися остаточно.
Бій тривав лише пів години, але небезпека захоплення дамби була величезною. Стратегічний об’єкт вдалося відстояти.
Рятівник Києва
Собченко із Луценком знайшли бійців ОУН та попросили підсилити цей напрямок. А трохи пізніше й наша ППО з’явилася, і ще більше людей.
Проте саме 1 березня цю дамбу захищало лише семеро людей. Короткий, але запеклий бій проти елітних морських піхотинців РФ виграли кілька мотивованих українців під керівництвом аеророзвідника Олега Собченка, який не злякався відповідальності і не схибив в критичний момент.
Пізніше, коли до дамби стало прибувати наше підкріплення, ворог зрозумів, що йому цю позицію не взяти, тож ці місця почали змішувати з землею артударами.
Оборонці під керівництвом Собченка не дали росіянам можливості взяти під контроль воду в річці Ірпінь. І завдяки відкритій греблі під Козаровичами річка розлилася, створивши нездоланну перешкоду на цьому напрямку.
Олегу Собченку вирішальним чином вдалося допомогти захистити столицю з півночі та утримати напрямок Мощуна.
Цією справді героїчною історією поділився учасник тих подій Ігор Луценко. Разом вони літали всі ці десять місяців.
Тепер Олег загинув, захищаючи кожного з нас уже на Донеччині.
автор: Мирослава Ільтьо
фото з ФБ Олега Собченка й Ігоря Луценка
