У Звенигородці з’явився ще один важливий символ незламності та віри — біло-чорний «Прапор надії», який встановили поруч із «Деревом надії» біля міської ради. Тепер ці два знаки стоятимуть пліч-о-пліч, нагадуючи кожному про тих, хто зник безвісти або перебуває в полоні, і водночас — про незгасну віру в їхнє повернення додому.
Біло-чорний стяг — це не просто прапор. Це біль і надія, любов і очікування, що переплелися в одній тканині.
Його автор — захисник “Азовсталі” Сергій Волинський, який сам пройшов крізь полон і знає, скільки сили потрібно, аби зберігати віру. Ідею героя підтримав Президент України Володимир Зеленський, а відтоді ініціативу підхопили десятки міст по всій країні.
Вперше «Прапор надії» замайорів у Запоріжжі 8 травня — у день, коли українці згадують усіх, хто віддав життя за свободу. З того моменту біло-чорні стяги почали піднімати в різних куточках України — на площах, біля адміністрацій, вокзалів, навчальних закладів.
Білий колір прапора символізує світло, віру, свободу та надію на повернення.
Чорний — страждання, біль і невимовну втрату, яку переживають родини полонених і зниклих безвісти.
Тепер «Прапор надії» є і в серці Звенигородки. Його встановили біля «Дерева надії», яке місцева громада відкрила нещодавно. Ці два символи стали частиною одного великого послання — не забувати нікого і не втрачати віру.
Подібні прапори вже встановлені і в Черкасах, зокрема біля будівлі Черкаської обласної державної адміністрації. Там також діє «Код надії» — спеціальний QR-код, який дозволяє дізнатися більше про ініціативу, історії полонених і способи підтримати їхні родини.
Біло-чорний прапор — це не про розпач, а про силу. Він нагадує: навіть у темряві є світло, навіть у полоні — віра, навіть у розлуці — любов.
І кожне українське місто, де з’являється цей символ, говорить одним голосом:
«Ми чекаємо вас додому. Ми не забудемо. Ми разом».
