47-річний уманчанин Геннадій Кроча та 57-річний одесит Іван Кривенко 24 дні провели у полоні донецьких терористів. Вони були волонтерами. Познайомилися під час Майдану. Після Революції гідності возили допомогу нашим бійцям в зону АТО, розповідає сайт "Високий замок".
28 липня чоловіки рушили у дорогу через Лубни, Харків до Марянівки. Везли допомогу батальйону "Луганськ-1".
– Насторожило те, що по дорозі не зустріли жодного блокпоста, – продовжує пан Іван. – Аж раптом на обрії чоловік зупиняє нас. Коли наблизилися, зрозуміли – ми попалися. У нього на грудях – "колорадська" стрічка. За мить налетіло зо два десятки чоловіків із автоматами, у двох були кулемети.
Чоловіків затримали. Протягом півгодини садисти, які виявилися представниками "народного ополчення Донбасу", знущалися з волонтерів: били прикладами, намагалися вибити колінні чашечки, ножами та автоматами перед очима розмахували, підпалювали волосся…
Затриманих доправили у СБУ Донецька. Іменем "ДНР" волонтерам присудили п’ять діб виправних робіт на передовій лінії фронту в Шахтарську. Перед цим два дні їх тримали у камері розміром три на чотири, де було 14 осіб.
– На виправних роботах працює багато місцевих, яких прикладами женуть рити окопи, – каже пан Іван. – Одному хлопчині прострелили ногу і кинули у камеру лишень за те, що на пальці мав чорно-червоний перстень. Місцеві ополченці розповідали, що за місяць мають $200, а російські найманці – стільки ж за день.
Читайте: Черкаські полонені: "Бойовики говорили, що горло переріжуть і вуха повідрізають"
Після цього волонтерів відправили знову до Донецька, де за кілька днів повернули мобільний телефон і відпустили. До Костянтинівки, що за 70 км від Донецька, добиралися чотири години.
Кілька кілометрів до першого українського блокпоста видалися безкінечними. Попереду – довжелезна вервечка машин.
– Вперше за 24 дні побачили український прапор, – тремтять губи у пана Геннадія. – На жаль, здійснити мрію – обійняти українського солдата – не вдалося. На той момент блокпост саме був під обстрілом: за 50 метрів виднілися воронки від снарядів, неподалік у лісі здійнялася пожежа. До Костянтинівки, що за 70 км від Донецька, добиралися чотири години. Тільки там, серед синьо-жовтих кольорів, відчули себе у повній безпеці.
Уже наступного дня до Костянтинівки примчали друзі пана Івана з Одеси, які забрали бідолаг додому.
Заледве відійшовши від пережитого, чоловіки повернулися до Києва. Нині мають намір продовжити волонтерську роботу.
