До жовтневого перевороту 1917 року Святвечір на Черкащині був одним із найшанованіших днів у році. Це було не просто родинне застілля, а глибокий обряд, у якому поєднувалися віра, пам’ять про предків і надія на добрий наступний рік. До цього вечора готувалися заздалегідь: прибирали оселю, білили піч, застеляли чисті рушники, а головне — намагалися завершити всі сварки й борги, аби сісти за стіл із чистими думками.
Святвечір на Черкащині був суворо пісним. До першої зірки їсти не можна було — вірили, що саме вона сповіщає про народження Христа. Коли на небі з’являлося перше світло, родина збиралася за столом, який накривали особливим чином. Під скатертину клали сіно — на згадку про ясла у Вифлеємі, а по кутах столу розкладали зубчики часнику — як оберіг від усього злого. У центрі столу обов’язково стояла кутя — головна різдвяна страва й символ достатку, життя та зв’язку поколінь.
Окреме місце в хаті займав дідух. На Черкащині його робили зі збіжжя, вирощеного на власному полі, найчастіше з пшениці або жита. Дідуха заносив до хати господар — урочисто й мовчки. Він символізував дух роду, предків, які приходять у дім на Святвечір, аби благословити родину. Саме в цей вечір, за віруваннями, межа між світом живих і світом померлих ставала тоншою, тому на столі залишали ложку куті «для дідів».
Святвечірня трапеза на Черкащині складалася з 12 пісних страв — за числом апостолів. Окрім куті, готували узвар із сушених фруктів, борщ із грибами або рибою, вареники з капустою, горох, квасолю, голубці з пшоном, рибу. Починали вечерю з молитви, після чого господар куштував кутю і лише тоді запрошував усіх до столу. Говорили тихо, не сварилися, не вставали без потреби — вірили, що спокій цього вечора визначає весь наступний рік.
Після вечері на Черкащині часто починали колядувати. Першими до хат заходили діти або молодь — з різдвяною зіркою, колядками й побажаннями добробуту. Коляда була не просто піснею, а давнім побажанням урожаю, здоров’я й миру. Господарі щедро обдаровували колядників — не з примхи, а з віри, що разом із колядою в дім заходить щастя.
Які традиції збереглись понині
Жовтневий переворот і радянська влада намагалися знищити ці традиції. Святвечір забороняли, коляду переслідували, дідуха називали «пережитком». Проте на Черкащині, як і в багатьох селах України, обряди зберігали потай: готували пісні страви, співали колядки пошепки, передавали знання від бабусь до онуків.
І сьогодні багато святвечірніх традицій на Черкащині живі. Родини знову накривають стіл із 12 пісними стравами, кладуть сіно під скатертину, запалюють свічку, згадують рідних і чекають першої зірки. Дідух повертається в домівки як символ пам’яті та коріння, а колядки знову лунають вулицями.
Святвечір і нині залишається тим самим, яким був століття тому: вечором тиші, родинного тепла й віри в те, що світло завжди перемагає темряву — особливо на Черкащині, де традиції вміють берегти навіть у найважчі часи.
