У Смілі міська влада спільно із комунальними підприємствами прибрала польське кладовище. Комунальники заявила, що це вони зробили за ініціативи міського голови Сміли Сергія Ананко. Проте генеральному прибиранню передувала низка критичних публікацій у черкаських ЗМІ.
Нагадаємо, що у середині лютого черкащанин Олександр Науменко виклав на своїй сторінці в мережі Фейсбук фотографії занедбаного кладовища в Смілі. «Польський цвинтар у Смілі розташований на місці колишньої фортеці. Від замчища нічого не лишилося, крім валів та залишків рову. На місці фортеці польське кладовище, що саме по собі є історичною пам’яткою. Вірніше, було пам’яткою, бо від неї мало що залишилось», – написав черкащанин.
Проблематику старого цвинтаря висвітлили на сайті vikka.ua.
Лише через місяць міська влада Сміли відреагувала і прибрала територію старого цвинтаря.
Як заявив заступник міського голови Сміли Богдан Дубовський, за пару днів приберуть порослі, а потім візьмуться за сухі дерева. За його словами, цим цвинтарем зацікавилася польська громада.
За останні кілька років міська влада не робила жодних рухів щодо генерального прибирання цвантаря. Востаннє толоку там проводили у 2016 році силами місцевих активістів.
Як наголошував свого часу голова Смілянського районного осередку Спілки сільського зеленого туризму України Сергій Тимофієв: “Як туристичний продукт, польське кладовище може дати Смілі ряд преференцій, навіть на світовому рівні. По-перше, доглянуте польське кладовище неодмінно захочуть оглянути ті, хто цікавиться польською культурою. По-друге, наявні пам’ятники можна було б сфотографувати і викласти світлини в Інтернеті. До речі, у Смілі діє спільнота українсько-польської дружби. Можливо, за посередництвом цієї організації вдалося б зв’язатися із польською громадою і довести до її відома імена тих людей, які поховані у Смілі. Вірогідно, що таким чином сучасні поляки змоги б віднайти могили своїх родичів. Крім цього, вони могли б внести якісь нові знання про життя своїх предків на нашій території і про Смілу того часу, а також поділилися б маловідомими приватними документами з історії Смілянщини. Усе це сприяло б налагодженню культурних контактів між двома народами – польським та українським.”
