Перейменування — це не просто зміна назви. Це повернення своєї історії та ідентичності. Хто не вчить свою історію, той буде вчити історію придуману ворогом.
Було: вулиця Ціолковського
Костянтин Ціолковський — російський вчений, винахідник та теоретик космонавтики. Він жив у Російській імперії та Радянському Союзі, а його праці стали важливими для розвитку теорії космічних польотів і ракетної техніки. У радянські часи його ім’я широко використовували в назвах вулиць як символ наукових досягнень СРСР.
Після початку масштабного переосмислення радянської та російської спадщини Черкаси відмовилися від цього топоніма. Причина не в запереченні наукових досягнень Ціолковського, а в бажанні змінити міський простір і відмовитися від назв, пов’язаних із російською та радянською традицією. Нову назву міська влада запропонувала пов’язати вже з українською історією та видатним винахідником.
Стало: вулиця Петра Прокоповича
Петро Прокопович — український бджоляр та винахідник, який здійснив справжню революцію у пасічництві. Прокопович народився 1775 року на Чернігівщині, навчався у Києво-Могилянській академії, служив у війську, але після відставки присвятив своє життя бджільництву. Його пасіка з часом стала однією з найбільших у світі.
Найвідоміший винахід Прокоповича з’явився 1814 року. Він створив розбірний рамковий вулик, який дозволяв оглядати бджолину сім’ю та забирати мед без знищення бджіл. Для того часу це було надзвичайно важливе нововведення. Винахід фактично відкрив нову епоху раціонального бджільництва, а принцип рамкової конструкції використовується пасічниками й сьогодні.
Прокопович був не лише винахідником, а й педагогом. У 1828 році він заснував школу пасічників на Чернігівщині. Це була перша в Європі школа такого профілю. За роки її роботи вона підготувала сотні фахівців. Сам Прокопович також написав десятки праць про бджільництво та розробляв методи навчання пасічників. Його діяльність допомогла перетворити бджільництво з традиційного промислу на більш наукову та організовану галузь.
Особливо промовистою є історія з його головною працею — «Записками про бджільництво». Прокопович не хотів, щоб його дослідження редагували люди, які не розумілися на бджільництві. Тому вирішив створити власну друкарню у Пальчиках і сам видавати свої праці. Він навіть придбав необхідне обладнання та підготував приміщення. Однак дозволу від імперської влади так і не отримав. У 1838 році Прокопович писав про це Михайлу Максимовичу, порушуючи питання друку своїх праць, цензури та видання підручників для школи бджільництва.
За життя його головна праця про бджільництво так і не побачила друку. Частину матеріалів довелося публікувати в російських наукових виданнях, а після смерті Прокоповича його лекції видали вже російською мовою. Ця історія показує не лише масштаб його наукової роботи, а й умови, в яких українські інтелектуали працювали в Російській імперії. Прокопович створив власну школу бджільництва, зробив важливий винахід і прагнув передавати знання українською, але імперська система обмежувала можливості їх поширення.
Прокопович та Шевченко
Постать Прокоповича важлива для української історії ще й через його культурне оточення. У 1843 році його пасіку відвідав Тарас Шевченко. Кобзар намалював там картину «На пасіці», а згодом згадав відомого бджоляра у своїй повісті «Близнюки». Ця зустріч поєднала в одній історії двох помітних українців XIX століття — винахідника та поета.
Перейменування вулиці Ціолковського на вулицю Петра Прокоповича Черкаська міська рада затвердила 28 березня 2024 року. Це не просто заміна одного прізвища іншим. Місто прибрало з карти ім’я діяча російської та радянської наукової традиції й увічнило українця, чия робота мала значення далеко за межами України. Такі перейменування допомагають повертати в міський простір власних учених, винахідників і діячів, про яких у радянські часи часто говорили значно менше.