Перейменування — це не просто зміна назви. Це повернення своєї історії та ідентичності. Хто не вчить свою історію, той буде вчити історію придуману ворогом.
Було: вулиця Орджонікідзе
Серґо Орджонікідзе (1886–1937) був одним із ключових діячів більшовицького режиму, чия діяльність тісно пов’язана з утвердженням комуністичного тоталітаризму. Все своє життя він присвятив більшовицькому руху й залишався вірним інтересам партії та Москви, не сприймаючи Україну як самостійну політичну чи національну одиницю.
Під час Громадянської війни Орджонікідзе відповідав за вивезення продовольства з України до Петрограда, що фактично означало примусове вилучення ресурсів у українського селянства. У 1930-х роках він брав активну участь у проведенні суцільної колективізації та жорстких репресій проти селян. Очолюючи важку промисловість СРСР, Орджонікідзе керував індустріальними проєктами в Україні та відбудовою Донбасу, однак у межах політики, яка розглядала українські території виключно як сировинну й промислову базу для потреб радянської імперії. Саме тому його ім’я асоціюється не з розвитком України, а з її економічною експлуатацією та насадженням більшовицької диктатури.
Стало: вулиця Сергія Амброса
Сергій Амброс: «Коли загину — стану соколом». Сергій народився 16 травня 1990 року в Черкасах у родині інженерів. Його шлях до героїзму починався не зі зброї, а з книг та наполегливої праці. Він закінчив математичний клас черкаської гімназії №31 із золотою медаллю, а згодом отримав диплом будівельника в Черкаському державному технологічному університеті.
Вчителі та друзі згадують його як надзвичайно справедливу людину. Класна керівниця Людмила Юрченко називала його «совістю класу»: коли виникали конфлікти, Сергій не боявся прямо сказати вчителю про несправедливість. Він не пив, не курив, був взірцем дисципліни та обожнював Україну, яку об’їздив вздовж і впоперек, мріючи колись побачити Індію.
Сергій не був «шароварним» патріотом. Він займався бойовим гопаком, виборовши друге місце на чемпіонаті України, організовував «Козацькі забави» та був активним учасником футбольного руху «Ультрас Черкаси». Коли почалася Революція Гідності, він був у самому центрі подій, а згодом, у травні 2014-го, одним із перших пішов добровольцем у батальйон «Азов».
Його побратим Дмитро Кухарчук згадує, як Сергій, будучи кулеметником, міг наодинці тримати позицію на кургані під Маріуполем, маючи лише кулемет проти ворожих танків. Він швидко пройшов шлях від солдата до лейтенанта, але завжди залишався поруч зі своїми людьми.
Останній бій та легенда про сокола
Трагедія сталася 18 лютого 2015 року в селищі Широкине. Того дня Сергій не повинен був брати участь у бойовому виїзді, але він не зміг залишити побратимів і пішов разом із ними. Під час мінометного обстрілу він отримав важкі поранення, які виявилися смертельними. Того ж дня 24-річний воїн помер у лікарні Маріуполя.
З його смертю пов’язана дивовижна, майже містична історія. Сергій часто казав друзям: «Коли я загину, я стану соколом». Побратими розповідають, що в момент його смерті на перила їхньої бази вперше прилетів сокіл. Цього ж птаха бачили над траурною процесією в Черкасах, а пізніше — на хресті на його могилі.
Сергій Амброс мріяв про простір, де молодь могла б гартувати і тіло, і дух. Сьогодні ця мрія втілена в життя: у Черкасах діє молодіжний хаб «Ambros Hub» та спортивний зал «AmbrosCrossFight», де ветерани та їхні родини можуть тренуватися безкоштовно.
Його ім’ям названо вулицю в рідному місті, він посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та званням «Народний Герой України». Батько героя, Сергій Амброс-старший, каже: «Поки ми шануємо наших героїв, ми не втратимо наші цінності». І Черкаси пам’ятають: щороку в Долині троянд запалюють вогні пам’яті за хлопцем, який став соколом, аби вічно оберігати свій край.
Перейменування — це наш спільний шлях до відновлення історичної справедливості та утвердження української ідентичності.
