Перейменування — це не просто зміна назви. Це повернення своєї історії та ідентичності. Хто не вчить свою історію, той буде вчити історію придуману ворогом.
Було: вулиця Крилова
Іван Крилов — російський письменник і байкар, який жив понад два століття тому. Народився 1769 року в Москві, а більшу частину життя провів у Санкт-Петербурзі, де й помер 1844-го. Його ім’я добре відоме в історії російської літератури, адже саме він створив десятки байок, у яких висміював людські вади — жадібність, пиху, дурість чи заздрість.
Крилов часто брав сюжети з творів Езопа або французького автора Лафонтена, перекладав і переробляв їх на свій лад. Найвідоміші його байки — «Ворона і Лисиця», «Квартет», «Вовк і Ягня», «Слон і Моська». Його твори довго входили до шкільних програм у Російській імперії, а пізніше — і в Радянському Союзі, як зразок «класичної літератури».
Однак до України чи української культури Іван Крилов жодного стосунку не мав. Він не жив тут, не писав українською мовою, не згадував українські теми у своїй творчості. Його творчий шлях і світогляд цілком сформувалися в межах російського культурного простору XVIII–XIX століть.
Саме тому нині, коли Україна повертає свої вулиці з російськими назвами, ім’я Крилова в українських містах виглядає анахронізмом — спогадом про чужу імперську добу, яка не має нічого спільного з нашою історією чи цінностями.
Стало: вулиця Василя Стуса
Василь Стус — це ім’я, яке звучить, як символ правди, мужності й нескореності українського духу. Поет, правозахисник, людина, яка віддала життя за право бути українцем. Його слово — це крик совісті покоління, що жило під тиском радянської диктатури, але не втратило гідності.
Василь Стус народився 1938 року на Вінниччині. Змалку тягнувся до знань, навчався на філолога, писав вірші, у яких звучала любов до України, біль за її долю, прагнення свободи. Його твори — чесні, глибокі, сповнені внутрішнього світла — не могли не дратувати радянську владу. Стус виступав проти політичних переслідувань, захищав право людини на слово, на думку, на правду.
За це його неодноразово арештовували, засуджували, відправляли до таборів. Завудженню поета на 15 років посприяв призначений владою адвокат Віктор Медведчук. Навіть там, серед колючого дроту й нелюдських умов, він залишався вільним у думках і віршах. Писав на клаптиках паперу, на цигаркових згортках, зберігаючи в собі Україну.
У 1985 році Василь Стус загинув у таборі в Пермській області. Але його смерть стала не крапкою, а знаком нескореності — нагадуванням, що свобода варта життя.
Саме тому в Черкасах одну з вулиць назвали іменем Василя Стуса. Це — не просто зміна таблички. Це — вшанування людини, яка в найтемніші часи світила правдою. Це крок до очищення міста від тіней імперії й повернення до власної ідентичності.
Вулиця Василя Стуса в Черкасах — це дорога, яка веде до гідності, пам’яті й свободи. І поки на наших картах і в наших серцях звучатиме це ім’я, доти житиме й дух України, за яку він віддав своє життя.
Оновлені назви вулиць допомагають очистити місто від спадщини окупантів і створити простір, у якому кожен мешканець відчуватиме гордість та приналежність до своєї держави.
Це наш спільний шлях до відновлення історичної справедливості та утвердження української ідентичності.
