Перейменування — це не просто зміна назви. Це повернення своєї історії та ідентичності. Хто не вчить свою історію, той буде вчити історію придуману ворогом.
Було: вулиця Чичеріна
Георгій Чичерін народився в дворянській сім’ї Тамбовської губернії, став радянським революціонером і дипломатом, очолював Наркомат закордонних справ РСФРР (з 1918 року), згодом – СРСР.
У його біографії — участь у підписанні Брест-Литовського договору (1918) та низка ключових моментів радянської зовнішньої політики.
Чичерін активно замовчував або заперечував російську агресію на українській території. Наприклад, він заявляв: «Ніяких військ РСФРР на Україні немає… Військові дії на українській території … відбуваються між військами Директорії та військами Українського радянського уряду.»
Він був частиною дипломатичного механізму, який дозволяв московській владі використовувати Україну як “буфер” чи інструмент, а не як незалежного партнера.
Жодних значних внесків у розвиток української державності або культури немає — навпаки, його фрази і дії співпадали із політикою централізації влади над Україною.
Коли ми вимірюємо належність тієї чи іншої постаті до української історії, важливо дати чесну відповідь: чи стала вона частиною Української історії, чи діяла на її шкоду. У випадку Чичеріна — вибір очевидний.
Стало: вулиця Ігоря Бойко
Ігор Бойко народився 23 серпня 1972 року в Черкасах — у день, коли Україна нині святкує свій прапор. Символічно, адже усе його життя було про любов до Батьківщини, відданість і честь.
Після школи Ігор вступив до Черкаського пожежно-технічного училища. Там навчали рятувати людей — і саме цю науку він проніс через усе життя. 1992 року закінчив навчання, працював у Вінниці начальником караулу, згодом повернувся до рідних Черкас, де викладав у пожежному училищі. Колеги пам’ятають його як людину принципову, спокійну й дуже відповідальну. Згодом Ігор зайнявся власною справою — відкрив магазин автозапчастин, виховував разом із дружиною двох доньок та сина.
Та коли у 2014 році росія принесла війну на схід України, Ігор не зміг залишитися осторонь. У серпні він добровільно прийшов до військкомату й сказав коротко: «Хто, як не я?». Так 42-річний підприємець і батько трьох дітей став розвідником-снайпером 128-ї Мукачівської гірсько-піхотної бригади.
Він пройшов гарячі точки — Станицю Луганську, Щастя, Дебальцеве. За 8 місяців на фронті врятував десятки життів, прикриваючи побратимів. Навіть після поранення відмовився від госпіталізації — повернувся в бій.
31 січня 2015 року Ігор Бойко загинув під Дебальцевим. Його тіло довго не могли повернути з території бойових дій. 15 березня Черкаси прощалися зі своїм Героєм.
За проявлену мужність і героїзм Ігор Бойко посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, відзначений пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» (І ступеня), а також отримав звання «Почесний громадянин Черкас».
Для рідних, друзів і всіх, хто знав Ігоря, він назавжди залишиться уособленням мужності, справедливості й любові до життя.
Сьогодні його ім’я носить одна з вулиць міста — у Дахнівці. Це не просто нова назва на карті. Це — символ пам’яті, гідності та незламності та Свободи, яку він захищав до останнього подиху.
Оновлені назви вулиць допомагають очистити місто від спадщини окупантів і створити простір, у якому кожен мешканець відчуватиме гордість та приналежність до своєї держави.
