Перейменування — це не просто зміна назви. Це повернення своєї історії та ідентичності. Хто не вчить свою історію, той буде вчити історію придуману ворогом.
Було: вулиця Пальохи
Десятиліттями радянська пропаганда малювала Сергія Пальоху як незламного героя-партизана Черкащини. Проте розслідування істориків та свідчення очевидців відкривають похмуру картину: замість героїчних перемог — п’янство, грабунки та знищення власних товаришів заради виживання.
Офіційна історія стверджувала, що під керівництвом Пальохи нищили тисячі окупантів. Насправді ж загін братів Савченків, де Пальоха був комісаром, часто налічував лише кілька десятків бійців. Командир Феодосій Савченко у щоденниках прямо називав Пальоху «симулянтом», який «розкис» і шукав лише «тепле місце», дивуючись, як таку людину могли призначити секретарем райкому.
Смерть Савченка у 1942-му виглядає підозріло: Пальоха з напарником залишили командира під час перестрілки, навіть не спробувавши допомогти. Поки загін гинув, комісар зникав у невідомому напрямку, виринаючи лише тоді, коли небезпека минала.
Життя «героїв» у лісі було далеким від ідеалів: свідки описують масове гнання самогону та п’яні дебоші. Місцеві селяни потерпали від грабунків і часто самі видавали партизан поліції, а жінки боялися лісу через загрозу зґвалтувань.
Найцинічніший епізод стався у 1943-му: коли десантники заарештували Пальоху і хотіли розстріляти за боягузтво, він слізно виблагав пощади. Аби приховати правду, за наказом згори розстріляли небажаних свідків — Кокіна та Гречуху. Пальоха ж, маючи феноменальний інстинкт виживання, зробив кар’єру, став директором пивзаводу і помер у статусі поважного ветерана, залишивши по собі лише стоси сфабрикованих звітів.
Стало: вулиця Пантелеймона Куліша
Пантелеймон Куліш — постать, що не вкладається у зручні шкільні рамки. Письменник, історик, перекладач, журналіст, редактор і… реформатор української мови. Його любили, з ним сварилися, його критикували — але без нього українська культура ХІХ століття була б зовсім іншою.
Найяскравіший факт: саме Куліш запровадив фонетичний правопис, відомий як «кулішівка». Те, що сьогодні здається нам очевидним — писати так, як чуєш, — у середині ХІХ століття було справжньою революцією. Цей правопис став основою сучасної української орфографії.
Куліш був першим українським автором історичного роману — «Чорна рада». Це не просто художній текст, а спроба пояснити українцям самих себе: чому ми втрачаємо державність, як внутрішні чвари руйнують націю. Актуально? Ще й як.
Менш відомий, але вражаючий факт: Куліш, разом з Іваном Пулюєм та Іваном Нечуєм-Левицьким, переклав Біблію українською мовою, Це — титанічна праця, яку він вважав справою життя. Працював над нею десятиліттями, прагнучи довести, що українська мова здатна передавати найвищі смисли.
Куліш першим почав масово перекладати українською твори Шекспіра, Байрона та Гете, щоб довести, що наша мова здатна передавати найвищі світові сенси.
Він був людиною складною і суперечливою. Захоплювався козацькою вольницею — і водночас критикував її. Дружив із Шевченком — і болісно з ним конфліктував. Його часто називають «незручним інтелектуалом» свого часу: Куліш не підлаштовувався під загальний настрій і не боявся змінювати погляди.
Пантелеймон Куліш — це приклад людини, яка мислила наперед. Він помилявся, сперечався, дратував сучасників, але саме такі постаті й рухають культуру вперед. Не бронзовий пам’ятник, а жива, нервова, мисляча фігура — і в цьому його справжня сила.
Оновлені назви вулиць допомагають очистити місто від спадщини окупантів і створити простір, у якому кожен мешканець відчуватиме гордість та приналежність до своєї держави.
Перейменування — це наш спільний шлях до відновлення історичної справедливості та утвердження української ідентичності.