Воїн народився 23 листопада 1984 року в селі Лоташеве. Після навчання у Піщанській та Пальчиківській школах рано став до праці — допомагав у колгоспі, а згодом працював у Києві охоронцем і на будівництві. Там створив родину, виховував доньку Мілану та сина Андріана.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олександр разом із дружиною повернувся на малу батьківщину, працював у ПСП “Сяйво”. У 2025 році отримав повістку й без вагань став до лав Збройних сил України.
13 жовтня 2025 року, поблизу населеного пункту Степанівка Краматорського району Донецької області, під час виконання бойового завдання молодший сержант, розвідник-оператор 1 механізованого батальйону загинув.
Провели в останню путь захисника прийшли рідні, побратими, земляки. У скорботі за Олександром залишилися мати Валентина Андріївна, діти Мілана й Адріан, цивільна дружина Анна Вікторівна, сестра Наталія та близькі.

“Ми не можемо повернути його. Але можемо і зобов’язані зберегти пам’ять.
Бо кожен загиблий воїн — це знак, що свобода не падає з неба — її виборюють життям.
Пам’ятаймо кожного нашого Захисника. Шануймо їх не лише словами, а й справами.
Бо поки ми пам’ятаємо — Герої живі”, — йдеться у дописі.