Вистава «Маріупольська драма» — це документальна вистава, заснована на реальних подіях. На подіях, які сталися в березні 2022 року, коли російська армія бомбардувала Маріупольський театр. Актори, які беруть участь у цій виставі, були в приміщенні театру під час бомбардування. Інформує власний кореспондент ВІККА.
Пані Віра – одна з тих, хто пережив трагедію Маріупольського драмтеатру. У березні 2022 року, коли будівлю, що слугувала укриттям для понад тисячі людей, російська авіація стерла з лиця землі, жінка була всередині. Сьогодні на сцені пані Віра не грає, вона згадує.
ВІРА ЛЕБЕДИНСЬКА, АКТОРКА ТЕАТРУ
Я спочатку, коли мені сказали, я нічого не розуміла, що треба робити. Я не розуміла, що від мене хочуть. Я плакала, не могла слова сказати. Перша вистава – в мене перехоплювало мову, яка там гра. Я нічого не могла. Потім трошки заспокоїлась.
Щоб створити виставу, режисер понад 50 годин говорив з акторами. Пані Віра каже, ті події неможливо забути. Кожна репетиція відкривала біль знову.
ВІРА ЛЕБЕДИНСЬКА, АКТОРКА ТЕАТРУ
Я почула цей літак, такий моторошний свист, знаєте так неприємно звучало і все, вакуумний вибух і штукатурка. Мені здавалося і грохоту немає і все, я заклякла. Я стояла. Сергій побіг, вернувся і каже «театру немає». Нічого нема.
Свої історії сьогодні розповідають і ті, хто дивом вибрався з міста. Олена з родиною виїхала за день до того, як російська авіація влучила у драмтеатр. Для неї театральні стіни – це роки життя, ролі, люди, атмосфера.
ОЛЕНА БІЛА, АКТОРКА ТЕАТРУ
Звичайно ролі, глядач, який вже впізнавав, який чекав, який запитував «а сьогодні Біла грає?». Я памʼятаю це, мені це дуже приємно було

Найскладніше, каже Олена, не грати когось, а бути собою на сцені, говорити власним болем.
ОЛЕНА БІЛА, АКТОРКА ТЕАТРУ
Єдиною задачею режисера для цієї вистави було не грати, а бути самим собою. Це виявилося надскладно. Тому що коли приміряєш для себе персонажа якогось, ти знаєш фінал пʼєси, а тут немає фіналу і ми хочемо створювати його разом з українцями.
Вистава об’їхала десятки міст Європи — Париж, Берлін, Гаагу. Іноземці приходять, аби побачити справжню історію Маріуполя – не телевізійну картинку, а живу правду людей, які це пережили.
СВІТЛАНА ДЮЖЕВА, ОРГАНІЗАТОРКА
Дуже багато людей ходить, дивиться. Всі посли, міжнародні представники, дуже багато людей хочуть бачити. Вони хочуть подивитися, що в Україні насправді відбувається, тому що вони думають, що це просто як в кіно, показують по телевізору їм якісь казочки. Вони не вірять, що таке може бути в наш час.

Ті, хто сьогодні був у залі, зізнаються – емоції не відпускають ще довго.
ІРИНА СОБКО, ВІДВІДУВАЧКА
Мені навіть важко говорити, дійсно. Ніби інформації про трагедію було багато, але передивлятися цей спектакль, я вражена тим, як актори грають. Як можна грати в черговий раз ці емоції, це настільки важко, настільки боляче. В мене немає слів, дуже вражаючий спектакль.
У нас немає даху, немає своєї сцени, але у нас є маленький театр з великим серцем, говорить директор театру.
ГЕННАДІЙ ДИБОВСЬКИЙ, ДИРЕКТОР ТЕАТРУ
Я так меседжем посилаю, що наш театр – відчуття. Щоб кожна людина, яка прийшла до нас на виставу, вона чи тут, чи тут щось понесла: світле, яскраве, тепле. Щоб понесла близьким, дітям, знайомим. Оце наше головне завдання.
Анна БІЛИК, Павло ОБОЛЕВИЧ, ТЕЛЕКАНАЛ ВІККА




