Перейменування — це не просто зміна назви. Це повернення своєї історії та ідентичності. Хто не вчить свою історію, той буде вчити історію придуману ворогом.

Було: вулиця Радянська

Назва «Радянська» була типовою для міст у період СРСР і напряму відсилала до радянської держави та її політичної ідеології. Такі назви масово з’являлися після встановлення радянської влади, щоб закріпити в міському просторі нову політичну систему та символіку.
У багатьох містах України вулиці Радянські десятиліттями залишалися одним із найбільш поширених топонімів. Водночас вони не мали локальної прив’язки до конкретної місцевості чи громади, а радше слугували маркером епохи, яка сьогодні переосмислюється через призму української історії та боротьби за незалежність.

Стало: вулиця Анатолія Лупиноса

Анатолій Лупиніс (1937–2000) — український поет, правозахисник, дисидентата політичний діяч. Він був одним із найпослідовніших противників радянського режиму і за свої переконання провів у тюрмах, таборах та психіатричних лікарнях загалом понад 20 років.

Ім’я Анатолія Лупиноса для Черкас має особливе значення не лише через його участь у боротьбі за незалежність України, а й через тісний зв’язок із Черкащиною. Хоча народився він 1937 року на Донеччині, саме Черкащина стала для нього рідною землею: після втечі батьків із радянського заслання родина оселилася у селі Сатанівка на Монастирищині, де майбутній дисидент виріс, закінчив школу із золотою медаллю і сформував свій світогляд.

Ще студентом Київського університету Лупинос відкрито виступив проти радянської системи. У 1956 році він протестував проти введення радянських військ до Угорщини, за що був заарештований. Це стало лише початком: загалом у тюрмах, таборах і каральних психіатричних лікарнях він провів понад 20 років. Його неодноразово засуджували за «антирадянську діяльність», а коли не могли зламати — визнавали «неосудним» і відправляли на примусове лікування. Навіть після важких хвороб, паралічу ніг та років ізоляції Лупинос не зрікся своїх переконань.

Після проголошення незалежності України Анатолій Лупинос не відійшов від громадської діяльності. Він був співзасновником «Меморіалу», Української міжпартійної асамблеї, одним із ініціаторів створення Української Національної Асамблеї та активно працював над утвердженням української державності.

Історія родини

Історія родини Лупиносів не завершилася зі смертю Анатолія Івановича у 2000 році. Його сини — Іван та Микола — продовжили справу батька вже у сучасній боротьбі за Україну. Вони стали військовими та з 2014 року брали участь у війні проти російської агресії. Сам Микола Лупинос неодноразово говорив, що батько залишив їм найважливіший спадок — ідею незалежної України та готовність боротися за неї.

Особливо трагічною стала доля Миколи Лупиноса. У 2024 році він загинув, захищаючи Україну від російських окупантів. На Черкащині, де добре знали родину Лупиносів, його називали людиною честі та продовжувачем справи батька — вже не в політичній, а у військовій боротьбі за свободу держави.

Перейменування вулиці на честь Анатолія Лупиноса — це не лише про історію одного дисидента. Це про цілу родину, яка в різні покоління платила високу ціну за українську свободу: батько — у радянських таборах і психлікарнях, сини — на війні з Росією. І саме тому ця назва для Черкас має не символічне, а дуже живе й сучасне звучання.