Скоро Різдво — і в оселях уже з’являються ялинки, гірлянди та святкові прикраси. Проте задовго до того, як у домівках українців засяяли вогники на хвойних гілках, головним різдвяним символом був дідух — знак пам’яті про предків, достатку й безперервності життя. Саме з ним наші пращури зустрічали найважливіші зимові свята.
Дідух — це сніп із колосся одного виду зерна. Найчастіше використовували пшеницю, жито, ячмінь або овес — те, що вирощували саме в цій місцевості. На Черкащині традиційно брали пшеницю чи жито, як основу добробуту хліборобського краю. У самому слові «дідух» закладений глибокий сенс: це «дух дідів», уособлення роду, пам’яті й захисту дому.
Особливою була й традиція виготовлення дідуха. Його робили виключно чоловіки — господар дому або старший син. Якщо ж чоловіка в родині не було, дідуха приносили родичі. Вважалося, що саме чоловіча рука має силу запросити духів предків до оселі. У цьому дідух принципово відрізняється від інших українських оберегів — писанок, мотанок чи вишиванок, які традиційно створювали жінки.
Дідух не був християнським символом — він значно старший за християнство. Наші предки вірили, що через нього до живих сходять Боги-предки, які благословляють родину на добробут і злагоду. Саме тому дідуха ніколи не прикрашали хрестами чи іншими церковними знаками. Водночас його могли оздоблювати солом’яними прикрасами, плетеними косами, восьмипроменевими зірками, дзвіночками або навіть різдвяними писанками — але так, щоб це не заважало майбутньому обмолочуванню.
Форма дідуха могла бути різною: простий акуратно підрізаний сніп, сніп на трьох чи семи «ногах», із кількома ярусами та маківкою. Важливо було не зовнішнє, а зміст — зібрати благословення на весь рік. Дідуха ніколи не фарбували, навіть у національні кольори, і не прикрашали квітами «для краси», адже насіння могло потрапити в посівне зерно.
У хаті дідуха ставили на покуті — найпочеснішому місці, де збиралася родина на Святвечір. Він стояв від зимового сонцестояння і щонайменше до Щедрого вечора, а подекуди — аж до весняного рівнодення. Увесь цей час дідух вважався живим оберегом дому. Після свят зерно з нього домішували до посівного — щоб наступний урожай був щедрим і благословенним.
Символ зимових свят
Дідух ніколи не зберігали роками. Це був однорічний символ. Солому з нього дозволялося спалити або закопати як добриво, а зерно — використати з користю: висипати птахам, додати до їжі для домашніх тварин чи, за можливості, посіяти. Самого ж дідуха ніколи не палили — лише чисту солому без зерна.
Цікаво, що дідух не «конфліктує» з ялинкою. У давнину в оселях існував інший хвойний символ — Колесо року зі свічками над столом. А прикрашені ялинки часто ставили надворі: одну на село, оздоблену випічкою, горіхами, насінням — як частування для птахів і звірів, які, за віруваннями, також святкують Святвечір.
Сьогодні дідух дедалі частіше повертається в українські домівки — як знак пам’яті, коріння і тиші перед Різдвом. Він нагадує: справжнє свято — не лише у прикрасах, а в зв’язку поколінь, вдячності за прожите і вірі в новий початок.
