Відставка Михайла Федорова з посади міністра оборони 14 липня 2026 року стала справжнім політичним землетрусом. Його відхід супроводжувався не просто формальним звітом, а справжнім «мікрофон-дропом»: саме в день відставки уряду відбулося успішне випробування нової української балістичної ракети, вартість якої вдалося знизити на 30%, а точність — довести до максимуму. Це був символічний фінал піврічного перебування «цифрового генія» у кріслі, яке традиційно вважалося найбільш консервативним у державі.

Чому це сталося? Конфлікт із «старою гвардією»

Офіційна версія та пряма мова ексміністра вказують на одну фундаментальну причину: ідеологічний та управлінський клінч із Головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським. Федоров, який звик «хакати» державні системи за лічені місяці, зіткнувся з глухою стіною військової бюрократії,. За його словами, Генеральний штаб протягом пів року саботував створення нових центрів компетенцій, не підписуючи необхідні структури.

Федоров пропонував концепцію, де спочатку воюють технології, а потім заходить піхота, тоді як військове керівництво, на його думку, залишалося в полоні доктрин минулого,. Конфлікт став настільки гострим, що міністр відкрито пропонував президенту змінити все керівництво Генштабу для впровадження нового типу лідерства. Коли Зеленський вирішив залишити Сирського, Федоров відмовився від пропозиції стати просто радником і пішов, заявивши, що «війна змінилася повністю, і не можна їхати на тому, що було в 2022 році»,.

Що вдалося виконати: 22 кроки у майбутнє

Попри короткий термін (з січня по липень 2026 року), Федоров залишає по собі значний технологічний спадок:

  • «Зачистка» неба від Starlink: Одним із найважливіших рішень стало блокування терміналів Starlink для росіян на окупованих територіях, що радикально підірвало їхню логістику та можливості керування дронами,.
  • Революція «Армія+» та «Резерв+»: Вдалося остаточно перевести документообіг і військовий облік у смартфон. Застосунок «Армія+» звільнив бійців від тонн паперових рапортів, запровадивши Army ID та електронні заяви на відпустку чи допомогу,.
  • Прозорість через «є-Баланс»: Було запущено систему замовлення дронів підрозділами за електронні бали. Це дозволило відійти від ручного розподілу ресурсів, де дрони отримували лише «лояльні» командири.
  • Стратегічне озброєння: Окрім балістики, Федоров «закрив» контракт на закупівлю винищувачів Gripen, які мають стати відповіддю російським носіям КАБів. Також було запущено програму «Логістичний локдаун» для ізоляції Криму.

Інші досягнення: Дрони як «технологічний жанр»

Федоров масштабував досвід «Мінцифри» на оборонку, створивши кластер Brave1, який став найбільшим ангельським інвестором у defense-tech,. Під його кураторством виробництво дронів зросло у 100 разів, а українські морські безпілотники — «Маґура», «Марічка», SeaBaby — фактично змінили правила гри у Чорному морі, знищуючи російський флот. Він також відкрив ринок вибухових речовин, надавши майже мільярд гривень грантів приватному сектору.

Що не виконано та де були провали

Проте «цифровий щит» Федорова мав серйозні тріщини:

  • Корупційний шлейф «Армії дронів»: Головним ударом по репутації стало розслідування щодо закупівель дронів Autel через компанію «Кріон-М». Журналісти виявили, що держава переплатила близько 600 мільйонів гривень, купуючи дрони за цінами, удвічі вищими за ринкові, у фірми, що раніше торгувала килимами,,. Хоча Федоров заперечував особистий контроль над цінами, він визнав політичну відповідальність за проєкт,.
  • Бюрократична поразка: Федорову так і не вдалося зламати систему ручного розподілу ресурсів у ЗСУ. Попри рекордні закупівлі, багато підрозділів на фронті не відчули покращення через «бюрократичну перестрілку» з Генштабом.
  • Кібербезпека та дані: Критики, зокрема експерт Костянтин Корсун, закидали міністру нехтування захистом персональних даних,. Злами бази «Дії» та сумнівні платіжні схеми через компанію «Єдиний простір» (пов’язану з онлайн-казино) залишаються темними плямами на його кар’єрі,.
  • Стратегічна фрагментація: Аналітики зазначають, що цифровізація за Федорова часто була нерівномірною — поки в обороні створювалися топ-сервіси, інші сфери (як-от сільське господарство чи статистика) залишалися в «кам’яному віці»,.

Для повноти картини важливо поглянути на цей конфлікт очима іншої сторони — Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського.

Публічна позиція Олександра Сирського щодо Михайла Федорова завжди залишалася підкреслено дипломатичною та стриманою. Головнокомандувач неодноразово заявляв про відсутність особистого конфлікту, характеризуючи суперечки як виключно «робочі протиріччя», що стосувалися розмежування повноважень та узгодження фінансування.

Сирський наголошував, що Генштаб та Міноборони спільно працювали над низкою реформ, зокрема щодо порядку проходження служби та підвищення виплат військовим, а дискусії виникали лише в точках перетину функцій обох відомств. Ба більше, Головком публічно називав трансформацію ЗСУ у «високотехнологічну армію» своїм стратегічним завданням, посилаючись на результати роботи спільної з Федоровим робочої групи .

Однак за лаштунками офіційних заяв ситуація виглядала як зіткнення двох фундаментально різних управлінських світів. Генералітет на чолі з Сирським, вихований у традиціях жорсткої вертикалі «зверху вниз», сприймав цифрові ініціативи Федорова зі скепсисом, називаючи їх надмірною «гейміфікацією» війни та піар-перепаковкою. Військове керівництво відверто сумнівалося у компетентності цивільного менеджера в питаннях стратегічного планування, порівнюючи його спроби керувати оборонними процесами з «власником крамниці за штурвалом літака»

 Це ідеологічне протистояння зрештою переросло у відкритий клінч, коли Сирський, використовуючи свій авторитет і розгалужену мережу лояльних офіцерів, фактично поставив президенту ультиматум, який і визначив долю «цифрового» міністра.

Сам Федоров, хоч і визнавав історичні заслуги Сирського в обороні країни у 2022 році, прямо звинуватив його у веденні «кулуарних інтриг» замість вирішення системних проблем.

За версією ексміністра, Головком не просто блокував реформи, як-от цифровізацію ТЦК, а свідомо створював бюрократичні перепони для будь-яких ініціатив, що не вписувалися в його бачення армійської ієрархії. Федоров наполягав, що війна 2026 року змінилася настільки, що «їхати на старому багажі» минулих перемог неможливо, тоді як Сирський, на його думку, залишився прихильником авторитарного лідерства, яке відкидає сучасні підходи до управління даними.

Підсумок

Михайло Федоров йде з Міноборони, залишаючи після себе армію, яка нарешті почала розмовляти мовою даних, а не лише паперових журналів. Він довів, що дрон-перехоплювач може бути ефективнішим за ППО, а рапорт у смартфоні — за візит до генерала.

Однак його відставка — це тривожний сигнал того, що в українській владі технологічний прогрес все ще програє битву з «бюрократичним бетоном».

Чи зможе наступник втримати цей темп, не маючи того рівня довіри президента та міжнародного авторитету, який мав Федоров? Питання залишається відкритим.