25 серпня 2024 року для 156 окремого батальйону почалась окрема, особлива історія — підрозділ зайшов на територію росії і закріпився в районі міста Суджа. До цього 156 ОБ вже мав серйозний бойовий досвід. Попасна, Бахмут – ці назви міст говорять самі за себе. Після Бахмуту батальйон виконував задачі по захисту неба над всією Україною. Проте на території росії воювати довелось цілих сім місяців, і це був особливий, унікальний досвід.
В цьому матеріалі начальник підрозділу БпАК 156 ОБ, старший лейтенант Антон Тропін, ділиться досвідом щодо одного з головних факторів ефективного ведення Курської бойової операції:
“Невеликий батальйон ТРО, який мало хто сприймав всерйоз, протримався сім місяців Курської операції, не здав жодної позиції, а натомість зайняв нові, уразив ворожої техніки на мільйони мільйонів доларів, відбив десятки штурмів, знищив близько тисячі російських та північнокорейських військових. На питання “Як?” – відповідь проста. Ми запустили льотний підрозділ – підрозділ безпілотних авіаційних комплексів 156 ОБ (БпАК).
Станом на серпень 2024 року 156 ОБ не мав практичного досвіду роботи з FPV-дронами, бомберами тощо, і не мав цього обладнання в потрібних кількостях. Проте на папері льотний підрозділ вже існував. Будувати його на практиці довелось вже на території ворога. І це — унікальний досвід.
Задачі, які ставились перед батальоном — стримування лінії оборони, довжина закріпленої за нами лінії фронту становила близько 7 км. Головна складність — залежність від логістики на всі 100%, де логістика — одна єдина дорога від Суджі до України. Підвезення боєприпасів, провізії і всього необхідного для ведення бою і просто виживання залежало від цієї дороги. За спиною, і навколо тебе – ворог. Сподіватись варто лише на себе.
Ми розуміли, що воювати має техніка, а не люди. І саме FPV-дрони змінили архітектуру цієї війни. Ми почали вкладати в льотний напрям значні зусилля та ресурси. Виставляли льотні позиції з того, що в нас було, а було небагато – трохи мавіків, трохи FPV-дронів. Спочатку мало що виходило, FPV не долітали, мавіки втрачались. Де це все було брати – невідомо. Літати — це дуже дорого. Як показав потім досвід, потреба невеликого підрозділу БпАК становить від 6 млн. грн. на місяць — і це за відсутності активних штурмів ворога, а вони були постійно. Запуск БпАК коштував близько 20 млн. грн. Частково ми отримали забезпечення від держави — але є проблемні моменти, як наприклад, довгий період очікування між заявкою та власне поставкою, не швидке реагування на запити щодо зміни необхідних технічних характеристик (ті ж частоти). Бойові задачі в гарячих точках вимагають дуже швидких рішень, втрата часу — критична. Тому зараз ці процеси зазнають позитивних змін. Ефективно себе показала система е-балів, коли за результатами уражень підрозділ потрапляє на певне місце загального рейтингу і може замовити собі техніки від держави. Так ми отримали наші перші БПЛА «Vampire».
БпАК 156 ОБ починав з однієї льотної позиції, через чотири місяці ми довели їх кількість до шести, це 12 екіпажів.
Крім власне пілотів, льотний напрям потребує ще велику кількість спеціалістів супроводу — ремонт, налаштування, зміна частот, перепрошивка обладнання. Кількість пілотів та льотних екіпажів залежить від довжини лінії фронту та інтенсивності боїв. Чим більше — тим краще. В нас було 2 екіпажі FPV-дронів, 1 екіпаж Вампірів, 3 екіпажі розвідки. Це необхідний мінімум, оптимально було б збільшити кількість в півтори – два рази, щоб була можливість ротацій, і особовий склад не був би таким виснаженим. Період становлення підрозділу БпАК 156 ОБ від перших пробних вильотів до ефективної і впевненої роботи загалом зайняв близько 1,5 місяці. В умовах Курської операції, повністю на території ворога.
Як довго вчитись на пілота? Залежить від попереднього досвіду, легше за все це ремесло дається геймерам 🙂 За високого рівня мотивації вже через два тижні пілот починає літати в розвідку на дронах Mavic. Основні моменти, на які треба звертати увагу – орієнтування на місцевості вночі, увага до заряду акумулятора, щоб його вистачило повернути дрон на базу. Досвідчений пілот може своєчасно виявити і усунути несправність дрона (БпЛА) на позиції без його втрати, він відчуває момент, коли на наш дрон починають впливати ворожі РЕБ-и, і потрібно дрон повертати, або пускати в обхід певних зон.
Пілоти проходили навчання в спеціалізованих навчальних центрах, проте пілотів з реальним бойовим досвідом було мало. Пілоти вчились, і в процесі навчання втрачали чималу кількість технічних засобів. Це – ціна досвіду, яка згодом окупилась сотні разів. Нагадаю, що становлення БпАК 156 ОБ відбувалось в умовах Курської бойової операції на території ворога.
Перші дрони нам надійшли від держави, але дронів завжди недостатньо. Літати – це дуже дорого. Ми мали проблему відсутності необхідного супутнього обладнання – антен, ретрансляторів, наземних станцій керування, EcoFlow, запасних акумуляторів, кабелів, дронів розвідки (Mavic), які б дозволили літати не на 2-3 км, а на 10 і більше. Я почав шукати благодійні мілітарні фонди. Перший успішний досвід співпраці з великими фондами — співпраця з фондом “KOLO”. За час Курської операції фонд “KOLO” закрив потреб БпАК більше ніж на 35 млн грн. Співпрацювали з фондом МХП, отримали від них дронів на кілька мільйонів гривень. Вдалось вийти на Сергія Стерненка – наразі його спільнота закриває велику частину потреб по FPV-дронам практично на всіх ділянках фронту. Отримали від Спільноти Стерненка FPV-дронів на десятки мільйонів — і це було завжди вчасно. FPV-русорізи Стерененка, що працюють на нестандартних частотах, знищували техніку ворога цілими колонами, які їхали на штурм наших позицій, але були захищені РЕБ-ами на стандартних частотах – і ці РЕБи ворогу не допомогли 🙂 Довгий період ворожа техніка та особовий склад були беззахисні перед русорізами пана Стерненка. За це йому дяка і шана. Також багатомільйонні транші допомоги ми отримали від громади нашого рідного міста Черкаси. Ваші донати і податки – працюють. Це найкраща інвестиція в Перемогу, дякуємо за це, але не зупиняйтесь, бо наша русофобія завжди недостатня.
Підрозділ БпАК дав можливість вражати ворога на відстані, і захищав особовий склад піхоти. По суті, БпАК – це очі і захист особового складу. Адже з десятків штурмів безпосередньо до піхоти частково дійшло лише одиниці найбільш масштабних. За відсутності потужної артилерії це дуже позитивний результат. На підходах БпАК відбивав штурми чисельністю до 50 одиниць живої сили ворога, які просто не мали шансів дістатись наших позицій. Згодом ми посилили льотний напрям — і зараз працюємо скидами, бомберами, що суттєво підвищує відсоток ураження ворога, особливо вночі. Для того, щоб розбити штурм на підході за допомогою БпЛА достатньо вразити з повітря 10-20% особового складу. Ті, що залишаються в живих, дуже часто налякані та деморалізовані, і штурм зривається. Ми зберегли багато життів. Підрозділ БпАК 156 ОБ – це титани, які змогли неможливе.
Лінія фронту, яка контролюється дронами, за наявності льотного підрозділу, становить 2-10 км, в залежності від кількості екіпажів, інтенсивності бойових дій та рельєфу місцевості. По суті, задача льотних підрозділів – максимально полегшити роботу піхоті, адже основні труднощі війни відчувають саме вони. Чим далі працюють дрони – тим ефективніше працює піхота.
Технології розвиваються, і ми постійно стежимо за усім, що з’являється на ринку. Колись в дрони та БпЛА мало хто вірив, зараз цю війну називають війною дронів. Сили БПС відіграють величезну роль в здобутті Перемоги. Ми теж масштабуємось, і наразі формуєм льотну роту, далі – буде більше. Працюємо над тим, щоб мати великі крила розвідки, НРК. Вчимося збивати повітряні цілі, адже зараз, за недостатності засобів ППО типу Patriot, цей напрям має бути пріоритетом №1. Масштабування полягає не лише в збільшенні кількості пілотів, а й усіх супутніх спеціалістів, в тому числі для резерву. Те саме стосується обладнання – щоб полетіло умовне “крило”, потрібно багато чого ще – наземки, кабелі, антени, екофлошки тощо.
Щодо майбутнього цієї війни — я не знаю, яким воно буде, та в нас багато роботи. Зараз підрозділ працює на гарячому напрямку на Сході України. Ми не зупиняємось в розвитку, технологічна перевага — це наш гейм чейнджер. Перевага в небі — ключове для нас, адже недостатність авіації ми компенсували дронами, і це працює. Сучасний командир має вміти ефективно будувати команди різних напрямків, вести правильну комунікацію, переймати успішний досвід інших підрозділів, поєднувати класичні способи і методи ведення війни із сучасними напрямками та засобами, мотивувати, бути людяним, і бути Лідером. Також різним підрозділам, що працюють на одних і тих же ділянках фронту, важливо об’єднуватись, допомагати один одному досвідом, контактами, “очима”. Я вірю в ефективність ком’юніті, коли всі льотні підрозділи працюють як єдиний організм по усій лінії фронту. Вірю в нас, вірю що потужна перевага в України обов’язково з’явиться. Наразі це — контроль українського неба. Проте після Перемоги ми маємо робити все, щоб ворогу на думку не спало напасти знов. Сім місяців, коли ми повернули війну на територію ворога, доводять, що нічого неможливого — немає. І ми обов’язково переможемо, за нами правда, за нами – Бог”.
- Матеріал із Фейсбук сторінки 156 окремого батальйону.
