Рятуючись від обстрілів , жителька селища Зеленопілля Бахмутського району Любов Бондаренко намагалася забрати з собою найдорожче. Своє життя присвятила вихованню дітей. Працювала вихователем у дитячому садочку. Вийшовши на пенсію очолила бібліотеку. Книги стали її другим життям. Інформує власкор ВІККА.
ЛЮБОВ БОНДАРЕНКО, БІБЛІОТЕКАРКА, ВИМУШЕНА ПЕРЕСЕЛЕНКА
Я коли заходжу в бібліотеку я вмираю від цього воздуха. Як пахнуть книжки. Я так їх з любов’ю складувала. Ну, всі перебрала. Того що жалко.
Вимушено перемістившись до Черкас, пані Люба не зрадила сама собі.
Але тепер тільки до української книги. На волонтерських засадах пані Люба збирає літературу рідною мовою для соціальної бібліотеки Черкаського територіального центру соціальних послуг
Війна змінила свідомість українців, які не бачили різниці якою мовою говорити.
ЯНІНА КРАВЧЕНКО, ЗАСТУПНИК ДИРЕКТОРА ЧЕРКАСЬКОГО ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ЦЕНТРА СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ
Насправді це була ініціатива підопічних територіального центру особливо внутрішньо переміщених осіб які хотіли вивчити українську мову. Нами було прийнято рішення відкрити соціальну бібліотеку. Читання стимулює пам’ять завдяки читанню найкраще вивчати українську мову
ЛАРИСА РУДИШИНА, ВІДВІДУВАЧКА ЦЕНТРУ, ВОЛОНТЕРКА
Ми повинні знати свою історію свою культуру. ми повинні все це вивчати на рідній мові навіть тому щоб ми не розмовляли суржиком, а чистою українською мовою
А наша героїня Любов Бондаренко, збираючи книги українською мовою не забуває про виховання дітей, яким присвятила більшу частину свого життя.
