Сергій Олексійович Чмир народився 23 листопада 1972 року у Золотоноші. 8 листопада загинув в бою, рятуючи життя своїх побратимів, розповідає сайт «Золото Сіті».
В цей день відзначалось велике церковне свято – Собор Архистратига Михаїла. У народі – Михайлів день. В святому Писанні його називають «князем», «вождем воїнства Господнього» і вважають головним борцем проти диявола і беззаконня. Мабуть, і на небі вже збирають військо для боротьби із суцільним злом. Святий Михайло захотів забрати в нього одного з кращих…
Футболіст, вчитель, друг, коханий чоловік, люблячий батько, син, людина з великою і щирою душею, сміливець та справжній патріот своєї держави. 24 лютого зранку Сергій Олексійович востаннє прийшов до школи. А вже ввечері, як і більшість золотонісців вписав своє ім’я у список добровольців територіальної оборони.
В скорботі залишив батьків, дружину Аллу Михайлівну, дочку Анну (з нею в нього був особливий зв’язок, він безмежно її любив). Крім родини в нього було три пристрасті: школа, футбол і рибалка. На його сторінці у соцмережах те, що людині боліло найбільше. В усіх дописах Україна, школа…весь час цікавився життям школи, навіть перебуваючи на фронті. Писав коментарі, телефонував, робив репости всіх заходів… «Фізику відміняю, буде фізкультура», – вклинювався у переписку шкільної вайбер-групи, втішаючи своїх учнів.
У школи на Зозулівці забрали її душу», – коментує класна керівниця Надія Максименко.
Був добряком від кінчиків пальців до тім’ячка. І загинув, вийшовши на позицію, замінивши молодих: «Вам ще жить!» Вочевидь так вчинив і цього разу. Жив для людей і загинув, рятуючи людей…Низький уклін і вічна шана полеглому Герою.
Кажуть, що Михайло приїздить на білому коні, але до Золотоноші приїхав на чорному…В тяжкій втраті тужить усе місто: рідні, друзі, знайомі, колеги, учні. Нехай Господь дарує Вічний спокій і славу Герою! …Назавжди 50…
Побратими втратили бойового друга «Ведмедя», ми ж – близького і дорогого друга «Бувалого
