Створення кризи на “Електроважмаші” і наступ на “Черкасиобленерго”: діяльність Фонду держмайна загрожує енергетичній системі України

1 березня 2021 року працівники заводу “Електроважмаш” перекривали Московський проспект у Харкові. Головна вимога – виплатити борги із зарплати. Такого в Харкові не було вже дуже давно. І все це відбулось “завдяки” Фонду держмайна, який перебрав управління над вказаним підприємством, а тоді ні сіло ні впало змінив там керівництво. До цього моменту завод працював з прибутками, а практично на другий день після зміни керівництва у нього почались мільйонні проблеми. Збіг обставин? Навряд чи. Бо нині в країні прослідковується тенденція, коли чиновники Фонду держмайна намагаються змінити керівництво, а тоді довести до банкрутства і продати за копійки чимало стратегічних підприємств. Один із прикладів – “Черкасиобленерго”. За останні роки менеджмент вивів підприємство із кризи, зараз воно працює із прибутками і намагається зупинити судову справу про власне банкрутство. Утім, Фонд держмайна запекло блокує всі ці позитивні зрушення: намагається не допустити повернення енергетикам величезних боргів “Азоту”, зупинення процесу банкрутства, наполегливо намагається повернути на обленерго попереднє керівництво, яке наростило шалені борги та практично зруйнувало підприємство, через що воно важко оговтувалось кілька років. І наступ цей настільки агресивний і наполегливий, що зовсім не схожий на звичайну безгосподарність.

Але повернемось до “Електроважмашу”. Про штучно створену масштабну кризу на ньому пише “Цензор.Нет”. Зараз прострочені борги підприємства  – під 800 мільйонів гривень. Щоб виплатити заборгованості по зарплаті, “Електроважмаш” позичив у державній “Об’єднаній гірничо-хімічній компанії” 40 мільйонів гривень. Це допомогло розблокувати проспект – але глобально проблеми заводу це не вирішує.

Що сталося з харківським заводом і чому він летить у фінансову прірву – журналіст Ігор Грінченко говорить з колишнім директором підприємства Дмитром Костюком.

“Я ТАКОГО НЕ МІГ СОБІ УЯВИТИ І В СТРАШНОМУ СНІ”

– Дмитре, ви керували заводом з 2015 до 2019 року, завод працював і, наскільки відомо з публічних звітів, працював з прибутком. Але потім ситуація дуже різко загострилася і дійшло навіть до того, що робочі перекривали дорогу. Що конкретно сталося і чому?

– Я керував заводом з 2015-го до листопада 2019-го. Весь цей час фінпоказники стабільно поліпшувалися. Обсяг продажів з 1,5 млрд грн в 2016-м зріс до 2,3 млрд в 2018-м, тобто в півтора рази. Третій квартал 2019 роки я закінчив з чистим прибутком, що в 3 рази перевищував плановий.

Переломним моментом стала передача підприємства зі сфери управління Міністерства економіки до Фонду держмайна. Завод має статус стратегічного і не підлягає приватизації – але Кабмін його передав в ФДМ саме з метою продажу. Завод виробляє і ремонтує, в тому числі, обладнання для гідроелектростанцій, від чого залежить енергетична незалежність і безпека України і продавати його не можна. Але, мабуть, в ФДМ вирішили його просто розвалити, щоб не церемонитися з усіма цими стратегічними статусами.

Після передачі, в листопаді 2019 року, глава Фонду держмайна Дмитро Сенниченко мене звільнив. Я оскаржив це рішення і виграв суд. Станом на сьогодні моє звільнення визнано незаконним і я поновлений на посаді.

Але поки я ходив по судах, заводом керував в.о. гендиректора Віктор Бусько.

Коли мене звільняли, на рахунках підприємства було близько 70 мільйонів гривень. Не було ні боргів із зарплати, ні за соціальними внесками, ні за енергоресурси, ні простроченої заборгованості перед постачальниками – я такого не міг собі уявити навіть у страшному сні. На 2020 рік був підтверджений портфель замовлень – близько 2,1 млрд грн.

– Чому керівництво заводу було замінено?

– Я говорив, що передача заводу в управління Фонду держмайна була незаконною, як і запланована приватизація. Тому мене звільнили. А далі почалося те, що називається пограбуванням, ну або підготовкою до тіньової приватизації.

Зараз ситуація на заводі катастрофічна.

Після мого звільнення обсяг продажів впав в 3 рази – з 1,8 млрд грн до 600 млн грн. 600 мільйонів – це критично мало, це гарантована збитковість. Зараз прострочена заборгованість перед постачальниками – понад 650 млн грн. Чисельність виконавчих проваджень щодо примусового стягнення боргів з “Електроважмашу” за поставлені йому комплектуючі – 236. Борг за електроенергію – 30 мільйонів, за газ – 10 мільйонів, газопостачання вже відключено, незважаючи на критично низькі температури в виробничих приміщеннях – у людей навіть немає нормальних умов праці. Борг перед бюджетами – 4 мільйони. Плюс тепер є борг перед ОГХК в 40 мільйонів гривень, які витратили за виплату зарплати за грудень і січень. Зарплату за лютий 2021 року виплачують за рахунок грошей, узятих в борг у “Миколаївобленерго”. Постачальники відмовляються працювати, дефіцит комплектуючих наростає, в борг “Електроважмашу” вже ніхто нічого не відвантажує. Люди йдуть: одного разу за день звільнилося 200 осіб.

Я йшов у листопаді 2019 року – завод працював з прибутком, залишив портфель замовлень, який забезпечував всіх роботою і зарплатою.

Через рік – у листопаді 2020 року – чистих збитків було 450 мільйонів гривень.

Немає ніяких об’єктивних причин, якоїсь кризи, обвалу валюти, ще чогось, чим би можна було б все це виправдати. Ковід і пандемія, на які постійно нарікають керівники ФДМУ, не мають відношення до машинобудування. Завод – це не готель і не ресторан, який залежить від туристів. Машинобудування як працювало, так і повинно працювати, обладнання для ГЕС як потрібно було рік назад – так потрібно і зараз.

– Чому все це сталося?

Новий менеджмент, по-перше, не зміг виконати вже підписаний мною портфель замовлень на 2,1 млрд.

По-друге, за 2020 рік було підписано нових контрактів всього на 35 млн грн – приблизно на 1 тиждень роботи. Але це не просто маленькі контракти – це ще й збиткові контракти. Завод під заступництвом ФДМУ свідомо, за цінами нижче виробничої собівартості продавав продукцію “лондонській компанії”, яка розраховувалася в російських рублях і відправляла продукцію на Брянський машинобудівний завод в Росії. Але навіть якщо забути про політику і говорити тільки про гроші, то було скоєно економічний злочин проти держави, проти заводу. Ніяка приватна компанія ніколи не підписувала б збиткові контракти. А зараз з’ясувалося, що топ-менеджери ще й узгодили ці невигідні контракти з керівництвом ФДМ.

За цими контрактами зараз 2 кримінальні справи проти Віктора Бусько і фіндиректора Геннадія Демидова. Віктор Бусько є обвинуваченим у розкраданні держвласності і нанесенні збитків заводу. Одна справа вже слухається в суді.

По-третє, зірвані терміни поставок за контрактом з “Укргідроенерго”. Але, незважаючи на все це, Сенниченко не те, що ні звільняє Бусько, а публічно йому протежує.

Саме в результаті такого “управління” за рік завод був розвалений і робітникам доводилося перекривати Московський проспект, щоб отримати свою зарплату.

– Ви говорите, що портфель замовлень був 2,1 млрд. Що це були за контракти і чому вони не виконані?

– Це були масштабні контракти на поставку електротяги обладнання – двигунів. Чому вони не були виконані? Тому що гроші були бездумно, в якийсь агонії витрачені на погашення заборгованостей. Призначений фондом менеджмент просто “вимив” всі гроші з підприємства – виробляти продукцію і виконувати замовлення просто не було за що.

– У заводу є величезний доларовий кредит в “Ощадбанку”, який не обслуговували і який тепер створив проблеми. Ваша робота?

– Ні.

Кредит в “Ощадбанку” був узятий в доларах в 2013 році. У 2014-2015 обвалився курс, почалася війна. Але ми виплату тіла кредиту і відсотків по ньому реструктуризували і свої зобов’язання виконували – до 2020 року банки жодного разу не застосовували якихось заходів, на кшталт примусового списання, арештів рахунків, судів. Також ми очікували від Мінфіну узгодження за умовами реструктуризації. Постійно були в діалозі.

Станом на листопад 2019 року борг по кредиту був 484,1 млн грн. У 2020 році він зріс на 10% до 535 млн грн.

“ЗАВОД НЕ ВИКОНАВ СВОЇХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ПЕРЕД” УКРГІДРОЕНЕРГО “

– Що трапилося з контрактом з ЄБРР по реконструкції ГЕС, чому він зірваний?

– Мова йде про контракт з реконструкції гідроагрегатів “Укргідроенерго” – на Канівській, Середньодніпровській, Кременчуцької ГЕС, Дніпровської ГЕС-2 та Київській ГАЕС. Проект почався ще в 2016 році. Програму “Реконструкція гідроелектростанцій України” фінансує Європейський банк реконструкції і розвитку і Європейський інвестиційний банк, “Електроважмаш” працює за проектом спільно з “Турбоатомом”. Загальна вартість контрактів – 5,5 млрд грн, частка “Електроважмашу” – 1,8 млрд грн. “Укргідроенерго” боргів перед виконавцями контракту не має.

Щоб “Електроважмаш” працював хоча б в нуль, щомісячний обсяг виробленої продукції повинен бути мінімум 120-150 млн грн, а в 2020 році середній показник був в 2 рази нижче – 64 млн грн. При такому обсязі завод буде генерувати тільки збитки і проблеми. Це аксіома, яку відмовляється публічно визнати Фонд.

Сам контракт з “Укргідроенерго” невеликий, всього 350 мільйонів на рік для “Електроважмашу”. І він один не може забезпечити заводу нормального завантаження і нормальної зарплати людям. Через низьку завантаження в минулому році завод працював з перебоями, багато співробітників були у відпустках за свій рахунок і в простоях. Фактично “Електроважмаш” на якомусь етапі не виконав своїх зобов’язань перед “Укргідроенерго” і його кредиторами – ЄБРР і ЄІБ, зірвав терміни поставок. Станом на сьогодні – зобов’язання прострочені мінімум на 11 місяців. Це дуже ризиковано, тому що можуть бути серйозні фінансові санкції, заводу загрожує штраф в 200 млн грн. Ну і питання надійності ЕТМ як підрядника і партнера вже стоїть дуже гостро. На сьогодні я не бачу подальшої перспективи участі заводу в тендерах під егідою Європейського банку реконструкції і розвитку, ми стали проблемним постачальником обладнання.

Але найважливіше ось у чому: обладнання національних гідроелектростанцій НЕ реконструюється вчасно.

Зрив програми – пряма загроза нацбезпеці в сфері енергетики.

“Електроважмаш” її зірвав.

Те, що робить Сенниченко і його команда, – це не просто розтрата майна, це доведення до банкрутства стратегічного підприємства і диверсія – саме в контексті зриву програми реконструкції обладнання для ГЕС.

На очах у всіх Фонд держмайна штучно доводить до банкрутства стратегічне держпідприємство, яке забезпечує енергетичну незалежність країни.

Важливо розуміти, що на заводі є обладнання, яке повинно працювати безперервно, це складні технологічні цикли. Якщо зараз все зупинити – потім перезапустити буде неможливо, ну або вкрай складно. Ідуть люди, працювати через пару місяців буде просто нікому.

На 2021 рік приблизний обсяг роботи “Електроважмашу” – від 600 до 900 мільйонів гривень. Це означає, що в цьому році завод знову буде збитковим, і людям знову доведеться перекривати проспекти, вимагаючи свої законні гроші. І обсяг боргів буде тільки рости.

А значить шансів на те, що завод наздожене програму з реконструкції ГЕС – немає взагалі. Чим більше проблем у “Електроважмашу” – тим складніше буде ситуація на “Турбоатомі” (контрольний пакет акцій – у держави). Далі по ланцюжку будуть страждати гідроелектростанції і енергетика держави в цілому. Потім почнуться претензії ЄБРР і ЄІБ до Кабміну. Якщо глава Фонду держмайна Сенниченко цього не розуміє – то це повинен розуміти хоч хтось в Міненерго або Мінекономіки, в Кабміні.

Я прекрасно розумію, що зараз з усіх боків полетять гучні заяви і барвисті презентації про те, що фонд почав і успішно здійснює “фінансове оздоровлення” “Електротяжмашу”, про незліченні кількості мільйонних замовлень і якихось загадкових інвесторів в українське машинобудування. А головне, що у всіх бідах підприємства винні “попередники”.

Але всьому є межа. І транслювати неправдиву інформацію на високому державному рівні, ніж та зайнято основне свій робочий час керівництво Фонду – це як мінімум всупереч інтересам держави.

Ще раз: підприємство “Електроважмаш” працювало і приносило прибуток! Рівно до передачі до Фонду. І моїх слів є підтвердження у вигляді виграних мільярдних контрактів – підписаних, а не просто обіцяних, сплачених податків, відсутності страйків, судових спорів та арештів рахунків – це відкриті реєстри. А чого варті слова Фонду? Зараз вони коштують півмільярда збитків і 800 сімей, які втратили годувальника.

Рахунок йде буквально на дні, а не на місяці.

Підписатися
Повідомте про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Стали свідком новини? Тисніть тут