Днями там відкрили виставку картин відомого українського графіка Павла Куценка. На відміну від минулого століття, нині роботи, виконані технікою офорт, рідкість. Простуватим чорно-білим полотнам важко змагатися з сучасним мистецтвом. Утім, родзинку вони все ж мають. Яку саме – знає Ірина Гришко.
У Черкаському художньому музеї виставка робіт відомого українського графіка Павла Куценка проходить вдруге. Першу, ще за життя митця, організували 1974-го. Тоді техніку офорт активно використовували у друкарстві. Куценко володів нею досконало.
Ніна Клименко, директор Черкаського художнього музею: «Унікальність не лише в тому, що писав лівою рукою, а й у надзвичайній майстерності».
Офорт – різновид гравюри на металі, виник ще у 16 столітті. Термін перекладається як «міцна вода». Техніка офорту передбачає видряпування голкою елементів зображення на мідній дошці, потім травлення металу кислотами, наповнення витравлених місць фарбою і, нарешті, друк на зволоженому папері. Перші сто відбитків малюнку – авторські. Використовували офорт багато художників, серед них: Рембрандт, Гойя, Шевченко. Сьогодні офортистів небагато. Складну, трудомістку та ще й шкідливу для здоров’я творчість обирають одиниці.
Віктор Олексенко, художник: «Чим більше часу проходить, тим вона ставатиме ціннішою і вартісною. Зараз пріоритетом стає комп’ютерна графіка. Відбувається занепад класичних графічних технік».
У 21-го століття – нові пріоритети, та організатори виставки переконані: старих забутих художників варто популяризувати. Тут сподіваються, що картини Куценка знайдуть своїх поціновувачів. Щоправда, це мистецтво вимагає підготовленого споживача, здатного зрозуміти невибагливі сюжети, вловити ліричні мотиви, осягнути красу чорно-білих пейзажів, оголених, кострубатих дерев. Графічна мова хоч проста, зате емоційна. У цьому її родзинка.
