Ветерани війни: історії нескорених. Щорічно 9 травня вся Україна занурюється в атмосферу воєнних років і сповна відчуває радість Перемоги. Напередодні цієї дати ВІККА-НОВИНИ відшукали тих, кому ми завдячуємо мирним небом над головою. Тих, хто намагався витруїти війну зі своєї пам’яті. Але навіть 68 років потому не зміг цього зробити. Фронтові історії вустами учасників Великої Вітчизняної війни, «без купюр», побачите цими днями у ВІККА-НОВИНАХ. Історія перша від Семена Побірченка, для якого свого часу найвірнішою подругою став… автомат.
Семен Павлович Побірченко, ветеран Великої Вітчизняної війни: «Коли нас усіх призовників у Білій Церкві вишикували, то зразу пішли, як ото їх раніше називали, «покупатєлі». Ти вийди. Ти вийди із строю. У цей час пішла розмова, що беруть в артилерію. Кожен хотів показати, що він – найбільший герой. Я не потрапив і в цю категорію. Найменших, кажуть, направо, «сомкнісь». Відвели до лісу. І кажуть: це буде 5-ий штурмовий батальйон автоматників. Служба – нелегка. Та у війні легкої служби ні в кого не буває. Якщо дощ пішов або мокрий сніг узимку: як ти намок, то на тобі все це і висихає. Іноді бувало так, що під лопаткою пече. Уже до такого стану, що не стерпіти. І сам собі думаєш: ну, оце дійду до тієї сосни й, очевидно, упаду. А потім дійшов до сосни й давай далі. Доводилося бачить, коли старший лейтенант, командир роти тяжко поранений і просить: «Добий!». На нього було важко дивитися. Але пістолет у руки взяти совість не дозволяла. Бо він сьогоднішній чи вчорашній твій побратим.
Без автомата я не був. Бо він, якщо спали, то це або в окопі, або в траншеї. Автомат у період війни, як його називали, – це подруга».
