Життя з нуля і на новому місці. Так змушені були починати більше сотні переселенців зі Сходу, які оселилися в селі Тіньки на Черкащині. Але за рік люди вже облаштувалися. Хтось влаштувався на роботу, хтось зайнявся дрібним бізнесом.
Свій приватний будинок на 10 кімнат у спальному районі Донецька родина Наталії проміняла на цю стареньку сільську хату. Вони переїхали у Тіньки минулого літа. За цей час їх рідний дім – розбомбили, а сім’я переселенців була змушена освоюватись на новому місці. Заробляти на життя Наталі доводилось по-різному. Все що вміє, розписала в оголошенні на паркані. Та випічка і ремонт одягу вже в минулому. Тепер жінка чаклує над зачісками – нещодавно закінчила курси перукарів.
Цей пересувний ремонтний цех Максим разом із родиною перевіз із окупованого Алчевська. Там у чоловіка було власна станція техобслуговування автомобілів і велика квартира . Тут, у Тіньках, – старенька хата. Та, головне, каже – має мирне життя.
Максим, переселенець зі сходу: "Сюда чисто случаймо, как волшебный пендаль чтоли было. Всегда можно начать с начала – люди помогут. Мы приехали на голове место. У нас тут не было ни знакомых , ни родствыенников …мы просто сели и поехали."
Потроху Максим починає відроджувати свій бізнес – допомагає з авторемонтом односельцям. У планах – капітальний ремонт будинку. Ним займається , поки діти у школі та садочку. У нього їх троє.
За рік родина Максима вже перестала себе відчувати вимушеними переселенцями. Сусіди всіляко підтримують, та й держава про їхнє існування наче забула.
Олександра, переселенка зі сходу: "Муж уменя здесь прописан, из-за того, что он прописался он уже не является переселенцем… И из –за этого у нас теперь существует множество проблем … Помощь не положена для переселенцев , у которых есть жильё вне зоны АТО."
Таких перселенеців у Тіньках – більше двох десятків родин. Сільський голова не натішиться. З поповненням йому, каже, пощастило.
Віктор Харченко, сільський голова села Тіньки: "Всі по-троху працюють … Хто приїхав сюди , вони якусь лєпту вносили … Фактично всі вони стали на біржу праці … Вони наводили порядок, це люди трудолюбиві, вони влилися в наше село."
Місцеві допомагають Наталії, хто чим може. Чоловік влаштувався на роботу у райцентрі, обох доньок відправила на навчання до Львова і Києва. Каже: з таким господарством і сусідами з голоду не помруть. Аби тільки війна не прийшла і сюди.
