Ціле століття за плечима. У Черкасах ще однією довгожителькою стало більше. Свій столітній рубіж перетнула Параска Кіріченко. За цей вік ювілярка пережила і революцію, і дві світові війни, і голодомор. Та не втратила любові до життя. Секретом довголіття сторічна бабуся поділилася з Ольгою Скорик.
Зранку до бабусі-ювілярки з подарунками, продуктовим набором і привітанням з нагоди сотого дня народження поспішають працівники Придніпровського територіального центру. У них грамота від Президента.
Іван Волошин, голова Придніпровського територіального центру спеціальної допомоги Черкаської міської ради: «Доля вела вас непростими стежками. Складаю шану мудрості і силі духу, з якими пережили всі життєві випробування. Голодомор, лихоліття повоєнної відбудови. Ви були учасником багатьох історичних подій на наші й землі. Нині ви є свідком розбудови незалежної держави».
Параска Кіріченко, 100-літня ювілярка, довгожителька: «Навіть Президент визнав».
Крім президентського визнання, грамота і щомісячна стогривнева стипендія Парасці Іванівні і від міського голови. А ще квіти. Їм столітня бабуся, як кожна жінка, зраділа найбільше.
Параска Кіріченко, 100-літня ювілярка, довгожителька: «А вмирати не хочеться. Білий світ наймиліший, найкращий. Свята земля. Я люблю трудитись у землі. Усе-усе любила я дуже-дуже».
Хоча зізнається, що на своєму віку нічого хорошого не бачила. З тринадцяти років залишилася без матері. Відтоді опікувалася двома братами й трьома сестрами та все наймитувала.
Параска Кіріченко, 100-літня ювілярка, довгожителька: «Як умерла мама, то я все робила. Оце сім’ю – я. І горщики ж великі, і в печі рогачами».
Любов Кузьмич, дочка ювілярки: «Мама дуже сердечна, роботяща, аж занадто. І всіх: і родичів і близьких, і далеких. Хто потребував її помочі чи приїжджали вчитися, чи на роботу, то всі в нас жили, підряд усі».
Нині на господарстві у баба Параски лишився тільки старенький песик Тобік. Йому за людськими мірками теж вже за сотню. Свій же секрет довголіття Параска Кіріченко пояснює просто.
Параска Кіріченко, 100-літня ювілярка, довгожителька: «Робить треба, от земляну роботу. Копала, як волами орють чи коняками, а я город великий скопаю сама. Чоловік на роботу, а я копаю. Саджаю і всього насію. І з городу самі їмо, ще й на податки».
Параска Іванівна з козацького роду, то ж хоче прожити ще багато років. А щоб веселіше було, розважає себе піснею.
