Сьогодні Україна згадує Чорнобильську аварію. Рівно чверть століття тому вибух на четвертому енергоблоці розділив життя мільйонів на «до» і «після» Чорнобиля. Людські життя та втрачене здоров’я не піддаються жодному обліку. Лихо постукало чи не в кожну українську родину. Упродовж семи місяців півмільйона людей боролися з невидимим ворогом. І ліквідаторам таки вдалося приспати атом у саркофазі. Та він не вічний. А гроші на нову захисну оболонку енергетики ще не назбирали. Вікторія Курченко розкаже більше.
Олег Горошко, ліквідатор: «Ми не уявляли, що собою представляла ця аварія. Сказали, що пожежа. Просто горить дах».
Ігор Білецький, ліквідатор: «У результаті вибуху викинуло приблизно від 4 до 8 тонн урану… радіоактивних відходів по Україні, Білорусі, Росії… на півсвіту. Якщо в той час по Хіросімі та Нагасакі викинули по 5 кг».
Микола Карась, ліквідатор: «Ми всі не бачили цього ворога. Там кожен відчував, що в будь-який момент із нього не буде не те, що молекули, атома не буде. І люди в цей час проявляли себе з найкращого боку. Всі були, як брати».
Микола Карась у 86-му працював хірургом у 3-ій міській лікарні. Перебував на обліку у військкоматі.
Микола Карась, ліквідатор: «Приїхав до мене додому прапорщик, дав мені на збори 10 хв. Я взяв куртку, військовий квиток. Більше, він сказав, нічого не треба. Вже були документи на мене виписані. У Білій Церкві був центральний розподільник, штаб із набору резервістів на АЕС для ліквідації наслідків аварії».
Упродовж семи місяців півмільйона людей боролися з невидимим ворогом.
Микола Карась, ліквідатор: «От думаєш, що вражає воно горло, мозок, потенцію. Ні. Вражає опромінення найбільш юну частину організму – кістковий мозок, кров і придатки яєчка».
Героїзм дорого коштував ліквідаторам. Людські життя та втрачене здоров’я не піддаються жодному обліку.
Відтоді минуло чверть століття. Багатьох ліквідаторів уже немає серед живих. А незалежна Україна так і не назбирала коштів, аби назавжди втихомирити атом. Біля ЧАЕС і зараз не все гаразд із радіацією.
Юрій Татарчук, гід: «В данный момент прибор показывает 236 микрорентген в час. Для короткого пребывания это неопасно, но проживание здесь невозможно».
Це і є той лиховісний четвертий енергоблок. Захисна оболонка, розрахована на 30 років, уже тріщить по швах. Будівництво нового саркофага обіцяли завершити у 2013-му. Тепер цю дату відсунули ще на кілька років. Через безгрошів’я.
Дмитро Бобро, заступник голови Державного агентства України з управління зоною відчуження: «Весь план здійснення заходів на об’єкті «Укриття» оцінюється у близько 1 млрд. 600 млн. євро. Дефіцит коштів Чорнобильського фонду «Укриття» на сьогодні – близько 600 млн. євро».
Остаточно Чорнобильську АЕС зупинять лише за сто років. Стільки часу знадобиться, щоб розібрати усі забруднені радіацією конструкції, побудувати сховища для ядерних відходів.
Дмитро Бобро, заступник голови Державного агентства України з управління зоною відчуження: «Наразі найбільш небезпечна подія, яка може трапитися на об’єкті «Укриття», – це в разі сейсмічної активності руйнація внутрішніх будівельних конструкцій і викид пилу».
Аби не було нового лиха, Чорнобильський фонд «Укриття» пішов на жебракування. Напередодні 25-их роковин аварії скликав конференцію, де просив допомоги у світової спільноти. Та, схоже, вона вже втомилася фінансувати українські проблеми. Країни-донори дали лише дві третини необхідної суми. Рік тому допомогти грішми обіцяла Японія. Тепер вона має свій Чорнобиль. Світ так і не зробив роботу над помилками.
