Неоднозначна дата. Сьогодні світ відзначає День міжнародної солідарності трудящих. Та 1-го травня не лише святкують і відпочивають, а й поминають. Адже у світовій історії на цю дату припало чимало негативних подій – масові вбивства, страйки та навіть відьомський шабаш. Черкасці кажуть: їм байдуже, як називати цей день, аби жилося та зароблялося краще.
Свято весни та праці. Так найчастіше називають день 1 травня українці.
Хоча у світовій традиції однозначного трактування цього свята немає. У перший день травня язичники розпочинали посівну. З приходом християнства ніч із 30 квітня на 1 травня назвали Вальпургієвою. Відому в народі як відьомський шабаш. Ближче до наших днів, уже в 19 столітті, після робітничого мітингу в Чикаго, день 1-го травня назвали Міжнародним революційним святом трудящих. Радянські ж вожді мали свою інтерпретацію – День міжнародної солідарності трудящих. Сьогодні пролетарське свято відзначає переважно старше покоління. І часто – під червоними прапорами.
Сергій Шамара, історик: «Є сенс святкувати на державному рівні це свято. Інша справа, що на цьому політичну рекламу роблять собі лише одні політичні сили. Тоді як праця в українській традиції шанувалася здавна, незалежно від учення Карла Маркса».
В атеїстичному Радянському Союзі День трудящих прийшов неначе на зміну Великодню, каже історик. Адже церковні свята для комуністичних вождів були, як більмо на оці.
Відтоді 1 травня святкують переважно в рамках захисту прав трудівників. Та поки одні святкують, інші поминають.
Сергій Шамара, історик: «1 травня 1943 року в м. Броди нацисти стратили 9 тисяч євреїв. Тобто з погляду національної історії євреїв це трагічна дата».
Першотравень в історії слід розглядати в мінімум трьох контекстах, пропонує Сергій Шамара. Світових подій, комуністичної ідеології та захисту прав трудящих. Хоча в рамках останнього, каже історик, святкувати українцям особливо нічого.
Сергій Шамара, історик: «Саме святкування може бути доволі скромним. Але таке свято має нагадувати людям, що вони повинні захищати свої права».
Україна й досі живе за Трудовим кодексом, ухваленим ще за радянських часів. Та днями депутати-регіонали внесли на повторний розгляд Ради новий проект Трудового кодексу. Згідно з ним, робочий тиждень може стати шестиденним. А робочий день – дванадцятигодинним. Та й без таких нововведень, кажуть люди, працювати в Україні вже нестерпно.
Житель м. Черкаси: «У мене син працює на трьох роботах. І ще підробляє репетиторством. Бо інакше не проживеш».
Житель м. Черкаси: «Я только с биржи труда. Работы нет никакой. Все печально».
Житель м. Черкаси: «Покращити робочі місця та зарплату. А то все лише для наших верхів».
