Вони ледве стримують сльози, безперервно дивляться телевізор і постійно моляться. Це про рідних і близьких черкаських військовослужбовців, які опинилися в гарячих точках держави. Таких, за статистикою військкомату, нині 63. З якими емоціями чекають хлопців удома їхні мами та кохані – в сюжеті далі.
Любов Антонівна від телевізора практично не відходить. Але дивиться пенсіонерка не серіали й телешоу, а новини. Вона мріє хоча б краєм ока побачити свого 33-річного сина Віталія. Він зараз служить на фрегаті «Гетьман Сагайдачний». Ледве стримуючи сльози, жінка зізнається: востаннє бачила сина аж улітку.
Любов Спірідонова, мама моряка: «Вони прийшли з Сомалі, хотіли потрапити додому, півроку не були вдома… І досі він не може зустрітися ні зі мною, ні з жінкою, ні з ким. Тільки по телефону, але коли він може… Чекаю його дзвінка.
У дитинстві Віталій займався у Клубі юних моряків, закінчив морехідку та всупереч заборонам рідних пішов у море. Тепер командир мінно-торпедної бойової частини блукає на «Сагайдачному» в Чорному морі. Точного місця розташування син матері не видає. Військова таємниця.
Любов Спірідонова, мама моряка: «Ви уявляєте його стан зрараз? Півроку не бути вдома. А зарз із міста в місто ходять на кораблі. Ніхто на них, так ба мовити, не реагує».
23-річний син Ірини – також зараз у морі. П’ятий рік Максим Зінченко служить за контрактом на тому ж фрегаті. Жінка каже: старшина команди електромеханічної бойової частини мріяв стати моряком мало не з пелюшок.
Ірина Зінченко, мама моряка: «Я за свого сина відчуваю гордість, що в мене такий син, я знаю, що він ніколи не підведе, на нього можна покластися. Я пишаюся своїм сином, що я виховала такого».
Валерія Буланова, дівчина моряка: «Ми чекаємо його вдома, авжеж любим його. Дуже й дуже хвилююся, він мені багато не каже, бо це військова таємниця».
Нині у Криму за контрактом служать 28 черкаських чоловіків, усього в Україні – більше півсотні. У військкоматі кажуть: у цей нелегкий час підтримують хлопців, як можуть.
Євген Корж, військовий комісар Черкаського об’єднаного міського військового комісаріату: «Ми зв’язок з ними по телефону підтримуємо. Поки кажуть, що не здаються, будуть служить і виконувать присягу до кінця».
Але все ж головна підтримка, кажуть самі військові, – це любов близьких. Вони закликають родичів військовослужбовців не панікувати, а просто вірити та чекати.
