Він робив те, чого не можна. Цього дня рівно півстоліття тому зупинилося серце Василя Симоненка. 13 грудня після затяжної хвороби він помер в одній із місцевих лікарень. І хоч піввіку минуло, пам’ять про видатного поета живе. Як згадували його в Черкасах, знає Олекса Хуторний.
Ця коротка та скромна самохарактеристика вже давно стала хрестоматійною. Він хотів жити, але помер надто молодим. Досі дослідники ламають голову, за що кагебісти побили Василя Симоненка.
Він устиг видати за життя лише одну книгу. Але це не завадило йому стати улюбленцем багатьох поколінь українців.
Володимир Поліщук, літературознавець: «Він пробував небезуспішно себе і як прозаїк. Він пробував писати і драматичні твори».
Утім у Черкасах Симоненка найбільше цінують як поета. У бібліотеці, що має його ім’я, письменники, студенти й бібліотекарі декламували свої улюблені Симоненкові вірші.
Сергій Руднєв, поет, лауреат премії ім. Василя Симоненка: «Тарас Шевченко, Василь Симоненко – це постаті, на яких тримається Україна. Хочемо ми того чи ні. Зараз ми повертаємося до слів Василя: «Ти знаєш, що ти людина?». У цьому сказано дуже багато. Це людина, яка вміла розмовляти епохально».
Людмила Шліхта, студентка: «Бабуся подарувала мені книжку Василя Симоненка І вже тоді, читаючи деякі вірші, я плакала. Симоненко багато проблем порушує, які зараз дуже важливі для нас».
