Вони живуть у повній тиші. Не чують ані сміху, ані музики, ані власного голосу. Проте прагнуть пізнавати світ і хочуть бути почутими. Вихованці черкаської школи для дітей із вадами слуху напередодні подарували черкасцям особливий концерт. Як вдалось дітям, що пізнають життя лише очима, навчитися повноцінно співати й танцювати, Олена Берестенко розкаже.
Вона не чує світу, але дуже хоче, аби світ почув її. Юна героїня – так про Анастасію говорять її викладачі. Через глухоту в дівчинки порушена координація рухів. Тож вивчення кожного нового танцю для Насті – справжнє випробування.
Анастасія, учениця школи № 37: «Танцюватиме вальс, каже».
Учні 37-ої черкаської школи змирилися зі своїм діагнозом. І навчилися з ним жити. Не змогли змиритися лише зі своїм мовчазним внутрішнім світом. Поставили за мету навчитися співів і танцю. І таки домоглися свого. Музичний ритм відбивають їхні серця, каже про своїх вихованців художня керівниця гуртка.
Наталія Науменко, художній керівник гуртка: «Это детки необычные. Но это не говорит о том, что они неталантливые или хуже кого-то».
До виступу на великій сцені особливі школярі готувалися місяцями. Педагоги тут стали диригентами. Кожен порух їхньої руки вказує дитині на наступне па. Дехто рухається, відчуваючи музичну вібрацію. Так народжується особливий танець.
У репертуарі цих артистів не лише танцювальні номери. Вони навчилися співати жестових пісень. Це коли артист промовляє до глядача мімікою, жестами та артикуляцією.
Найменшому особливому артисту – три роки, хвалиться директор спеціалізованої школи. Вже з такого віку діти прагнуть виступати на великій сцені та дарувати позитивні емоції іншим.
Ірина Зганяйко, директор школи № 37: «Планувався масштабний номер. Вони мали вийти на сцену у вигляді бджілок. У школі все виходило гарно. А на великій сцені, при цьому освітленні, вони розгубилися та загубилися. І почали шукати нас. Тому ми вирішили їх просто вивести на сцену, аби їх побачили глядачі. Насамперед, мами й тата».
Окрім батьків, у залі й випускники школи та їхні друзі. Особливі діти обмежені у спілкуванні, каже Ірина Зганяйко. Тож така зустріч для них – справжнє свято.
