Черкащанка Світлана Горбань лікує недуги… романами. Причому їх вона пише сама. На папері письменниця розповідає про життя своє та знайомих. В останньому романі «Надія: сплутані пазли» колишня вчителька місцем дії обрала Черкаси. 2 роки тому Світлана з цим творінням стала дипломантом усеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв, п’єс і пісенної лірики про кохання «Коронація слова». Тільки місяць тому роман «Надія: сплутані пазли» видали та розповсюдили по магазинах. Чверть накладу вже розійшлася. З талановитою черкащанкою спілкувалася Юлія Кропива.
Була звичайною вчителькою, а стала письменницею. У 40 років Світлана зрозуміла, що їй є, що сказати світу.
Світлана Горбань, письменниця: «Це те, що не дає тобі змиритися, це те, що переборює в тобі хвороби. Ти знову починаєш жити».
Кожен твір, як ліки, напише та видужає, а потім знову «захворіє» та створює новий роман. У творчому дуеті разом із сестрою Наталею Лапіною вони написали 4 романи. Завдяки двом із них стали дипломантами конкурсу для молодих письменників «Коронація слова».
Світлана Горбань, письменниця: «У мене сестра – чудовий редактор, стиліст. Я маю цікаві думки та ідеї. А потім разом опрацьовуємо художній текст».
Сестра живе у Кременчуці. Спілкуються між собою по інтернету. «Надія: сплутані пазли» теж писали на відстані. У кожному епізоді роману проглядаються картини з життя рідних і знайомих.
Світлана Горбань, письменниця: «Усі наші твори з життя – тут 100% вигадки та 100% правди. Бо це те, що ми знаємо, пережили. Спочатку гартується сталь, а потім усе виливається в художній текст».
Її герої живуть у рідних Черкасах, але мандрують і до Львова, і до Трускавця, і до Умані. Подорожуючи, вони шукають себе та досягають цілей.
Нині письменниця шукає теми та «дивиться» життя. Влітку турботлива бабуся глядить онуків. Письменницьку роботу відклала до осені. Але Світлана вже точно знає, що наступний роман напише для молоді.
Світлана Горбань, письменниця: «Щоб мої твори, хоч на маленький відсоток, але зробили людей щасливими, щоб примусили глибше дивитися на життя. Це вже «понадзавдання».
