Любов до життя та постійний рух – такий рецепт довголіття черкасця Миколи Жарського. Днями чоловікові виповнилося 100 років. Микола Васильович рано пішов працювати, був учасником бойових дій, з війни повернувся інвалідом. Утім вдома ніколи не сидів: завжди знаходив підробітки. Так, його трудовий шлях тривав аж до вісімдесяти трьох років. У дев’яносто дідусь робив ранкові пробіжки. Чим сьогодні займається столітній дідусь, він розповів кореспондентам ВІККА-НОВИН.
Біля подвір’я Миколи Жарського в день його столітнього ювілею зібралося багато гостей. Соціальні працівники, представники міської влади, сусіди та рідні поспішають привітати Миколу Васильовича.
Василь Маринкевич, секретар міської ради: «Ви підтвердили думку про те, що можливості людини безмежні. 100 років – це не межа».
Після квітів та подарунків – традиційно зачитали вітання від Президента України. Микола Васильович недочуває, утім щиро радіє присутності такої кількості людей. Привітати ювіляра прийшла чи не вся вулиця: сусіди люблять і поважають старенького. Говорять: завжди бачили чоловіка в русі. Навіть у дев’яносторічному віці він бігав на стадіоні. Іменинник точно знає: рух – це життя.
Микола Жарський, ювіляр: «Працювати треба, рухатися, не лежати, я й зараз не лежу».
Сьогодні осилити бігові дистанції довгожителю не під силу. Проте він все одно на ногах. Тримаючись за спеціальні поручні у дворі, старенький прогулюється кілька разів на день.
Крім руху, додає син ювіляра, дожити до ста років батьку допомогло почуття любові.
Олександр Жарський, син ювіляра: «Он любил людей, любил жизнь, любил родину и за нее воевал».
Микола Жарський, ювіляр: «Воював і жінок гарних любив».
