Півстоліття на інформаційній ниві. Нова історія із циклу «Дошка пошани». Цього разу герой сюжету – газетяр Леонід Туменко. 2010 року він став кращим журналістом області. Яким було сходження на газетний олімп – знає Олена Берестенко.
Так починається робочий день Леоніда Туменка. Щоранку він приносить у редакцію позитив і гарний настрій, кажуть його колеги. Це й недивно. Адже Леонід Григорович – легкий на вдачу та привітний до людей. Таким його зробило життя, розповідає сам газетяр. Писати він почав підлітком. Тоді йому було 15. Нині журналісту – 65. Але зі справою всього життя він не розлучається й донині.
Леонід Туменко, журналіст: «Перша публікація була гей-гей як давно. Мені було тоді 15 років. Я став стипендіатом Смілянського технікуму харчової промисловості. І вже був сількором із Балаклеї Смілянського району».
Сількор із провінційної газети з року в рік ставив перед собою нові завдання. І досягав їх. Змінювалась влада, редактори, теми. Лише головне залишалось незмінним – внутрішній стержень газетяра.
Леонід Туменко, журналіст: «Журналіст повинен мати характер – невсипущий, сумлінний і бойовий завжди».
2010 року Туменко стає кращим журналістом Черкащини. Сам чоловік жартує: зіркової хвороби не підчепив. Але таке почесне звання тішить.
Леонід Туменко, журналіст: «Ні, не чіпляю я медалі, як Мартин Боруля. Але тішить нагорода. Ну, визнання є визнання».
Нині Леонід Туменко працює в колективі газети «Молодь Черкащини». І попри свій поважний вік, залишається улюбленцем публіки.
Ірина Гришко, колега: «Ми завжди з ним сміємося. Наведу приклад: коли йде додому, то каже: «Погнав я бєса до лєса». А свого онука називає «стипендіатом». Видно з пенсії видає йому кошти, через те так каже».
Євгенія Федоряка, головний редактор: «Він залишається до останнього журналістом. Йому все цікаво. Те, що я ціную в журналістах. Йому завжди цікаво, що робиться в місті, що робиться в редакції, в тому районі. У нього завжди є своя думка. І я б хотіла, щоб наші молоді журналісти брали приклад саме з нього».
У газетяра – свій робочий графік, свій підхід до колег і свій стиль у написанні матеріалів. Леонід Туменко не користується диктофоном і комп’ютером. І цим неабияк дивує колег по цеху.
Леонід Туменко, журналіст: «Поїхав у село, подивився, послухав. Приїжджаю та диктую на машинку. Мені дуже легко запам’ятати те, що людина хоче сказати. Цифру якусь позначу – дату там чи що. Запам’ятовую навіть де, хто, коли народився».
За музою Леонід Григорович не ганяється. Каже: може працювати в будь-який час доби. Єдине – любить поспати вранці. А тому ранкові інтерв’ю не для нього.
Леонід Туменко, журналіст: «Ох, люблю полежати. Серце болить, як треба вставати. А як устав, то побіг. Набігаєшся, наробишся».
Останні роки Леонід Туменко працює на лише на благо друкованого слова. А й допомагає людям. Добре розуміючись на законах, стає на захист скривджених черкащан.
Леонід Туменко, журналіст: «Я коли бачу, що людина неправильно себе повела чи принижена кимось, то стаю на її бік і виступаю в ролі адвоката в суді. І виграю справи. Бо людину просто шкода. Бо в цьому і є суть журналіста».
Леоніда Григоровича знають не лише як журналіста та правозахисника, а й як жартівника та любителя приправити слівцем із перцем. Це журналіст називає своїм єдиним гріхом. А загалом, стверджує, за все життя і мухи не образив. Дружина газетяра зізнається: найбільше любить чоловіка за його щиру душу.
Валентина Туменко, дружина: «У Леоніда Григоровича немає хитрощів ніяких. Він не може нічого приховати. От він дуже така відверта людина. Я ж теж уже немало років прожила. Таких людей, як він, не зустрічала. Журналістика дає йому наснагу в житті».
