До Черкас приїздив легендарний письменник Михайло Бриних, знаний у народі як Доктор Падлюччо. Приїздив не сам. А зі своїми новими книгами. Його «Шидеври» вже набули статусу оскандалених. Бо показують українську та світову класику гротескною та іронічною.
Михайло Бриних уміє говорити з викликом. Точніше – не вміє говорити без нього. Автор, знаний у народі як Доктор Падлюччо, взявся по-новому інтерпретувати класичні твори. Бо вони, мовляв, перетворилися на «мрачні катакомби». Традиційні тексти він щедро пересипав просторічною лексикою та надав їм гротескно-саркастичного звучання.
Михайло Бриних, письменник: «Воно дозволяє відвертіше та чесніше говорити про якісь речі. Низький стиль наперед дає тобі право вільніше висловлюватися про серйозні речі».
Бриних зізнається: пише для своєї аудиторії. Жартує навіть, що вона сектантська за своєю суттю. На критику автор реагує спокійно. Каже: його надзавдання – не насміятися над оригіналами, а заохотити до прочитання. Бо класика, мовляв, сьогодні недооцінена.
Михайло Бриних, письменник: «Для книжок дуже добре, коли її обливають нечистотами та чистотами. Коли про неї взагалі багато негативних відгуків. Це піде на користь. Це не є моє бажання як автора. Це просто необхідні речі, які потрібні для промоції книжок. У мене не було такого завдання».
Свої «Шидеври» Бриних писав багатошарово. За авторською іронічністю ховаються глибокі контексти, кажуть літературознавці. Книги Бриниха виявляють несподівані ракурси у класичних творах.
Людмила Скорина, доцент кафедри української літератури ЧНУ ім. Б. Хмельницького: «Коли Михайло Бриних пише про старого Кайдаша, що це новітній Сізіф, який постійно робить осі, і осі ці ламаються. І він все одно їх робить. То чи не є це певний інсайд? Тобто ми сприймаємо його не просто як сільського п’яницю, який боїться втопитися у п’ятницю. Ми сприймаємо як екзистенційну проекцію якогось психотипу».
Наука від Доктора Падлюччо близька тим, хто не сприймає її з буквальною точністю. А здатен реагувати на світ крізь призму гумору.
Захар Колісніченко, студент: «У мені є. І я трохи того пишу. Я не кажу, що я епігоню Михайла Бриниха, але я так само це люблю. У гуморі все. З гумору або швидше дойде все, або не дойде. Гумором легше привернути увагу, ніж якоюсь академічністю. Посміявся, посміявся, але почухав бороду та задумався. У всіх має бути трошки доктора Падлюччо».
