Філолог за професією, захисник – за покликанням. На фронт черкащанин Сергій Галян пішов добровольцем, потайки від рідні. Спершу воював під Слов’янськом, згодом – у донецькому аеропорту. Відтоді, каже, поділив життя на "до" і "після". Зараз від пережитого і побаченого оговтується у відпустці. Але на передову вирушить знову. Боронити Батьківщину до останнього патрона. Історія 22-річного черкаського "кіборга" – у нашому наступному сюжеті.
Він став українцем, коли в нашій державі саме вирувала Помаранчева революція. Хлопчина з Росії, швидко обжився у Черкасах. Дев’ята гімназія – його рідна школа. Сюди навідується у свої перші безфронтові дні. На Сергія тут чекають друзі та вчителі. Усієї школою, кажуть, полегшено зітхнули, як побачили свого героя цілим і неушкодженим.
Ірина Завіновська, колишній класний керівник: "Турбувалися про те, що він не виходить на зв'язок. Але саме в той час він був у аеропорту. Ми тут всі молилися за нього. Кожен ранок наш починався з того, чи вийшов він на зв'язок".
Що йде боронити Батьківщину, не знали ані колишні однокласники, ані рідня. Бо не хотів хвилювати. Саме таким, небайдужим, Сергій був завжди, каже його кращий товариш. Він і проводжав героя на Схід.
Костянтин Яковець, товариш: "Принципиальный, ответственный. Как друг: лучше друга не найти".
У колі близьких Сергій усміхнений і розслаблений. Зовсім не схожий на "кіборгів". Тих, що під шквалом обстрілів, до останнього боронять територію донецького аеропорту. До лав армії Сергій пристав наприкінці серпня. Спершу воював під Слов’янськом. Потім – у Донецьку.
Сергій Галян, учасник АТО: "Надо было заменить наших ребят. И мы понимали, что больше некому. По нам били и с минометов, и с градов. Были и танковые атаки, были РПГ, был СПГ, были пулеметы".
На адреналіні, без сну та майже без їжі. Так минуло 9 донецьких Сергійових днів. Смерті, каже, не боявся. І не панікував. Розумів: на кону і життя побратимів. Тож оборону триматиме до останнього патрона.
Сергій Галян, учасник АТО: "Я мечтаю о мире. И о том, чтобы мои друзья вернулись домой. Это единственное, чего я хочу. Остальное – мелочь".
Про перемогу і якнайшвидше повернення Сергія мріє і його колишня шкільна родина. Класна керівниця каже: хлопець для неї – неначе син.
Ірина Завіновська, класний керівник Сергія: "Для мене він ще дитина. І сама трагедія ситуації, як на мене, що діти, учорашні діти, мають там ризикувати своїм життям".
Вже за 10 днів з мирних Черкас Сергій повернеться на буремний Схід. Усю відпустку, каже, проведе із мамою.
