Символ України
Тетяна Богомол, учасниця Майдану: "Не стало першого нашого. Вірменина Сірьожі. Він жив навпроти нашої палатки. Знаєте, так от тяжко згадувати. Він як відчував, що має піти з цього життя. Я їм кажу – хлопці, давайте трошки відпочивати. Напружена ніч. Але вони так і просиділи. Пішов Сірьожа і його не стало. Це була перша жертва наша. Я не можу пояснити стан людей. Беззахисних. Коли в нас почали стріляти. І люди вмирали".
Побоїще на дамбі
Ігор Єфімов, фотокореспондент: "Я від стели йшов наверх. Під’їхав автобус, з нього вибігла міліція. Я казав – люди, я ж преса, подивіться. А вони: "Ах, преса, то получай!" Закрита черепно-мозкова травма. Струс мозку. І забій кінцівок. Я кореспондент. Я висвітлюю події. Я прийшов на роботу. А охорона, якій я плачу гроші, як громадянин, я їй не сподобався. І мене почали бити. Бо міліція це, по суті, наймані працівники для охорони, і журналістів у тому числі".
Творці історії
Олександр Дувінський, учасник столичного Майдану: "В адреналине этом хаосе, в стихийности этой вы не ощущаете особого страха. То ли толпа заводит. То ли что-то в человеке заложено, что так надо действовать. Тем более, весь такой народный подъем. Там старушки, дети ломают эту брусчатку. Цепи эти передают. Но это такие героические события на самом деле. Понимая природу этой власти, ожидать, что она уйдет как-то мирно, или в результате выборов. Как некоторые говорили, мол, не надо было. Он и сам бы ушел в 2015м году. Да не ушел бы он никуда в 15-м году. Была б фальсификация".
Лютневі розстріли
Андрій Мережко, активіст, волонтер: "Хлопці пішли в атаку наші. І, як доміно, почали люди перебиратися через барикади. Частина пішла на Інститутську. Частина – до Жовтневого палацу. Частина – на Європейську площу. У такий спосіб почали тіснити вевешників і беркутівців. Ті у відповідь стріляли. Я добіг до місця, де колись була барикада. І вже все, понесли перших поранених. Там троє людей несли пораненого. Я ухопив четвертим і ми понесли його. Потім вертався. Брав поранених і ми їх виносили. Хоч і тяжко в Україні. Я відразу розумів, що ця Революція – ми її ще років 5 будемо "пережовувати". А з війною – то всі 10. Але жити так, як ми жили – так неможливо".
