Фронтові пісні, застілля, душевні розмови та спогади про пережите. Черкаські ветерани вже розпочали святкувати День Перемоги. Разом сивочолих зібрали у Придніпровському терцентрі. Вікторія Хамаза бачила.
Таку кількість героїв у Придніпровському терцентрі не бачили давно. Сивочолих захисників тут зібрали, щоб сказати "дякую" – за перемогу та незламність духу. Аби жоден не відчув себе забутим, кажуть організатори.
Віра Миголь, секретар мікрорайону "Калиновий": "Людям,які самотні, яким важко, і яким подається рука, підставляється плече, їм же легше живеться".
Слова подяки працівники терцентру доповнюють частуваннями. Їм старенькі радіють, як діти. Бо досі не можуть забути голодні фронтові будні.
Олена Петрівна, ветеран: "У цей військовий час – це навіть дуже все до вподоби".
Варвара Максимівна, ветеран: "Усе смачне!Не перебираємо! Немає несмачного! Все смачне". Загартовані полум’ям війни, ветерани пригадують своє військове дитинство. Галина Олександрівна попрощалася з ним у чотирнадцять. Вона пішла у партизани. Відтоді, каже, забула, що таке спокій.
Галина Чорна, ветеран: "Ішли на завдання ті партизани, які повинні були чи поїзд підірвати, чи напад якийсь на фашистів. Сім кілометрів чи що, а ти йди. Бо в тебе є донесення".
Зі сльозами згадує своє дитинство й пан Андрій. Його війна застала у дванадцять. Каже: вже тоді був вимушений взятися за зброю.
Андрій Харлапович, ветеран: "Через мою територію чотири рази фронт проходив, і мене хотіли німці розстріляти. Мене вважали партизаном. Бачив багато битв. Носив їсти пораненим".
Фронтові пісні та задушевні розмови. У кожного своя історія. Та всі – про боротьбу із ворогом та таку жадану перемогу.
