Черкаські лучники в заручниках підвалу. Новий сезон вони розпочинають без літнього майданчика для тренувань. Спортсмени вимушені стріляти або ж у підвалі, або ж просто неба в імпровізовані мішені. У мерії порадувати їх нІчим. Там спромоглися лише розробили проект нового майданчика. Вікторія Хамаза з подробицями.
– Дистанція від щита до спортсменів – 4 метри. А змагатися будемо на 70 метрів. Як можна в таких умовах підготуватися до змагань?!
І в таких умовах вони тренуються із дня в день. Це приміщення розраховане на лучників-початківців. Для професіоналів такі дистанції закороткі.
Юлія Щепак, лучниця: «У нас є 18 метрів коридорів, ми можемо хоч якось потренуватися. По три-чотири людини тренуємося. Вийти на 70 метрів із такої дистанції – це нереально просто».
За тепла стрільці вимушено тренуються просто неба біля житлових будинків. Бо підготуватися до змагань на великі дистанції, пояснюють, у підвалі немає як.
Софія Новіцька, лучниця: «Дуже складно, тому що багато людей. Зал маленький, не встигаємо по часу. Спортсмени високого рівня тренуються по 3-4 години, а в нас є змога лише по 2 години тренуватися».
Попри все це, черкаські лучники гідно заявляють про себе навіть на світових першостях. А про покращення умов, розповідає тренер, вона від владців чує з року в рік.
Наталія Калініченко, тренер: «За 10 років ми виростили 10 майстрів спорт України, 27 КМС, у нас є призери міжнародних змагань. У нас дуже гостро проблема стоїть відсутності місць для тренування».
– Із цього боку буде розташований вал для того, щоб ловити стріли.
Це чиновник показує ділянку, де мають збудувати для лучників літній майданчик. Його проект уже розроблений. За нього з бюджету виклали понад 18 тисяч гривень. Та будувати сам майданчик не поспішають.
Олександр Гаврилов, начальник відділу фізкультури та спорту МВК: «Коштів, які плануються в бюджеті розвитку на 2014 рік, недостатньо. Якщо буде належне фінансування, то можна втілювати як і цей об’єкт, так й інші».
Черкаських лучників такі пояснення не розраджують. Кажуть: постояльцям владних кабінетів – їх, заручників підвалу, не зрозуміти.
Наталія Калініченко, тренер: «Черговий рік ми залишаємося сидіти в підвалі. Як вирішувати це питання? Я не знаю. У мене руки опускаються».
