Де живуть привиди?
Звісно, це й дітям відомо, насамперед – у замках. А на Черкащині вони є. Тож, якщо ви маєте прихований хист мисливця на фантомів і до цього часу не обмежені у діях –вам у Леськове, на Монастирищину. Там у колишньому маєтку польських вельмож Даховських і нині блукають їх душі, що сумують за покинутим родовим гніздом. Додає відповідного іміджу споруді і той факт, що у 1930-ті роки тут, буцім-то, був специфічний лікувальний заклад.
Можна гайнути у замки Лопухіних у Корсуні, Шувалових у Тальному і Корфів у Синиці на Христинівщині. На їх прилеглих територіях є поховання, "мешканці" яких періодично гуляють парковими алеями і навідуються до вікових будівель.
Та не лише у замках живуть неприкаяні душі. Неподалік церкви Різдва Богородиці у Кам’янці Ви можете зустрітися з духом дочки полковниці Олени Стааль, яку колись поховали неподалік. Кажуть, інколи напівпрозорі силуети пливуть над алеями уманської Софіївки: усе, що лишилося від занапащених Потоцьким кріпаків, добрий десяток яких був розтрощений величезними валунами при будівництві парку. Славиться своїми потойбічними мешканцями сільський клуб у селі Кузьмина Гребля на Христинівщині — розворушивши старі могили, його звели на місці церковного цвинтаря. Місцеві переконують, що усі причетні до червоного вандалізму селяни загинули наглою смертю, були й такі, що наклали на себе руки. Неспокійно й у Піковецькому лісі неподалік Дмитрушок на Уманщині. Щоправда, у тих краях знаходився, чи може ще є, реабілітаційний центр для наркоманів. Тож кого селяни бачать у лісі – привидів чи тих, хто за життя потрапив у цю категорію – ще питання.
Проте, якщо вам добряче закортіло у справжні паралельні світи, рушайте таки на Чигиринщину. Примар там – до бісової матері і важко сказати, де конкретно їх можна зустріти. Взяти хоча б урочища Погибельне і Паршиве, де погано ростуть навіть дерева і майже не співають пташки. А що вже казати про Суботів, Холодний Яр, Богданову гору… Кілька чигиринців зустрічали там самого Хмельницького, й нічого дивного з огляду на те, що ніхто не знає, де його, врешті- решт, поховали.
А що ж Черкаси? Мабуть, не до вподоби людям з іншого виміру велике місто. Або, що ймовірніше, нам – не до привидів. Тож у випадку з Черкасами доречніше цікавитися не тим, де зустрічаються фантоми, а де їх теоретично можна зустріти. Насамперед – у напівзруйнованих приватних будинках на розі багатьох вулиць. Цікаво, чому відсотків 90 таких "чорних" будинків без вікон і дахів стоять саме на перехрестях? Може це ті перетини шляхів, де хтось колись домовлявся з чортом? Не знаю. Але головне там – поночі не сплутати привида з безхатьком: якщо просить закурити – істота ще на нашій території.
Далі – залишки Чорного Яру перед Митницею від вулиці Героїв Сталінграда. Колись у тих краях полювали на здобич ватаги місцевих розбійників, бо саме Митниця вирувала заможним життям українського середньовіччя, там крутилися і товар, і гроші, позбавити життя власників яких тоді було напрочуд легко.
Час від часу доводилося чути про мешканців з паралелі у багатьох старих черкаських будинках. Їх якщо не бачили, то чули, у РАЦСі, театрі ляльок, художньому музеї (будинок хоч не такий древній, зате колишній міськком партії, а партноменклатура, як відомо, грішила не по дєцкі:) Та про найбільші жахи мені розповідав колишній мє… міліціонер, і коїлися вони за "легендарною" адресою Карла Маркса, 1. Казав, що до нічного чергування вони готувалися, як Хома Брут до відспівування панночки. Мало не щоразу у коридорах наглухо закупореного приміщення щось клацало, грюкало і вило. Рятувалися притупленням відчуттів у традиційний спосіб.
Як не дивно, погане місце й урвище під містком закоханих у Ювілейному парку. Енергетика тектонічного розлому періодично провокує черкащан на стрибки на той світ і за кілька десятиліть таких польотів вже було чимало, а привиди самогубців зустрічаються найчастіше.
Специфічну репутацію мають також Першотравневий парк і сквер Б. Хмельницького: колишні дореволюційний і військовий цвинтарі, перезахоронення з яких були верхньою межею блюзнірства і зневаги до померлих. Когось забули, когось, склавши з різних фрагментів, вивезли. То й неспокійно тим, хто залишився.
Ну ось якось так, напівжартома – напівсерйозно… Фотки з місць, де я шукав привидів, але не знайшов.
