Хотів знову написати про "братів-криссіян", але подумав навіщо перед Днем Незалежності про всяке лайно згадувати? Отож напишу про хороше.
Дарвін помилявся.
Не вірите? Ну подумайте логічно. Якби, згідно його теорії, виживав сильніший, то життя на Землі вже б давно закінчилося.
Якийсь супер-пупер хижак ще б мільйон років тому зжер би останнього віце-супер-пупер хижака, який перед цим зжер би всіх попередніх, і залишився б сам і здох би від голоду.
То квіти душі із запахом молока, хліба і яблук.
Я бачив "Кобзар", який переховували від кацапських комісарів,закопавши в землю. Книжка там зітліла від вологи, але кожна сторіночка, кожний клаптик, що зберігся, був прошитий ниточками до шматків полотна, щоб не розсипалася. Кращого і красивішого гаптування у світі бути не може. Слова теж можуть бути квітами.
Майдан насправді розпочався не тоді, коли ми вийшли на головну площу країни. Він розпочався тієї лютої зими, коли засипало дороги і машини на трасі, і там замерзали люди. А тисячі киян на своїх кайєнах і ланосах кинулись рятувати, витягати, відкопувати їх, відігрівати і годувати, не зважаючи на небезпеку і холод.
Тоді на снігу розцвіли квіти душі народної. Невидимі,але прекрасні. Із запахом бензину, бутербродів і гарячого чаю.
Майбутнє не за арміями і війнами, не за капіталами і окупантами.
Майбутнє за тією дівчинкою, що малює квіти просто так, для душі.
За тими геймерами, які покинули свої монітори із "Сталкером" і кинулися боронити палаючі барикади.
При цьому не розбивши жодної вітрини чи автомобіля. І які, в перевах між боями, читали книжки по філософії і історії мистецтв.
І за мамами, які цілують пальчик і співають "Котику-коточку".
І за татами, які приносять пиріжка "від зайчика".
Майбутнє за тими, хто має у душі квітку народу свого.
Може її не видно, але вона обов'язково розквітне у свій час.
