Треную терплячку в магазині. Зважую товар. Точніше, чекаю, поки звільняться ваги. Чекаю. Чекаю. Бігати від черги до черги – довше, ніж почекати в одній… Напевне… Вже починаю сумніватися…
"Я ж все правильно написала! Чому такого товару немає?!"
Звертаю увагу на екран. "МАРКОВЬ". Не "морква", не "морковь"…
Звертаю увагу на покупця. Жінка. Не молода і не стара. Подумки питаю її: "Ну, звідки це у ВАС? Ну, ладно у молодих і юних суржика і безграмотності понад міру, а у вас звідки?!"
Допомагаю пробити мАрковь і йду собі дивуючись…
