Почиталапро дії людей, котрі називають себе "громадськістю" в ОДА… Знаєте, що хочеться сказати? За своє життя, бачила багато: про що можна говорити, ще більше про, що не можна. Тому скажу алегорично.
Є люди, котрі нічого не вміють створювати і будувати у своєму житті і вони зажди заздрять тим, хто на вершині. Але, вони забувають, що ці вершини будуються також людьми. Протягом всього життя. По цеглинці, по камінчику, злетами і падіннями. І ці люди міцно стоять на своїх вершинах, бо вони їхні, вибудувані їхньою працею. А от ці, що знизу, ходять і чатують, коли ті ж нарешті впадуть. А в житті, як у природі також бувають буревії, шторми і можуть на мить знести ту людину. І от оті знизу, бігом біжать і займають чужу вершину, б'ють себе в груди, заявляючи, що це їхнє місце. Але… скільки живу, ніколи не бачила, щоб хтось таки залишився на тій чужій вершині… розмір не той, мабуть. Через деякий час все повертається на свої місця. Бо свою вершину потрібно будувати самому. Шакал ніколи не стане вовком! Народжений повзати ніколи не буде літати.
А ще історія розвивається по спіралі. Просто потрібно читати. І отій громадськості також. Кожна революція розвивається однаково. Булгакова "Собаче серце" завжди буде актуальним. Зараз час Шарикових… але ж все проходить, все проходить… і жоден Шариков не стане професором Преображенським, бо то чужа вершина.
