"Сутки через сутки", або 5 діб і знову роблю висновки, що люди реагують не на людину у формі, а на саму форму.
За 5 днів я більше дізналася про своїх земляків та порівняла їхнє відношення до працівників поліції.
За ці дні я не почула образливих слів в наш бік (не враховую п’яного матюкливого чоловіка на "студінці", то "стиль" життя, як пізніше з’ясувалося) та погрози прокуратурою, звільненням чи впливовими знайомими для "вам триндець".
Не побачила перед своїми очима жодного мобільника з увімкненою камерою. Не отримала жодної скарги та не написала пояснення. Натомість, я побачила повагу!
Побачила: "Так, я порушив – визнаю, винен…"
Побачила: "Дякую вам за службу! Якби не ви, я не знаю у кого б просила/просив допомоги…"
Побачила, що люди дзвонять на 102 тоді, коли дійсно без поліції не розібратись, а не тоді, коли:
– у сусідів випаровується фріон з кондиціонера;
– кіт кричить на балконі "не своїм голосом" весною;
– з каструлі вкрали зварену гречку;
– довезіть додому бо на таксі дорого, а ви живете на мої податки …і т.п.
Побачила, що після прибуття на виклик ти потрібен людям не для "хайпу у фейсбуці".
Я не побачила, що ти "зайвий" у колективі Катеринопільського ВП ГУНП в Черкаській області.
Я не побачила різниці у віці, званні, назвах: Патрульна поліція і СРПП ГУНП. Бо ми носимо одну форму, і робимо одну роботу – допомагаємо.
Я побачила, що кожен з нас друг, товариш, однодумець: чийсь син, донька. Чийсь брат, сестра. Кожен з нас чиєсь кохання, чиїсь тато чи мама. В кожного з нас є життєві проблеми, плани, особисті досягнення.
У нас все так, як і у Вас. Тільки форма інша. Пам’ятайте! А ще, ми зробимо все, щоб захистити вас. А ви?
Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.
